Споживання собачого м’яса зберігається в кількох регіонах Азії та Африки, де воно пов’язане з місцевими звичаями, уявленнями про цілющі властивості або економічними чинниками. Найбільші обсяги припадають на Китай, В’єтнам і Камбоджу, тоді як у Південній Кореї галузь стрімко згортається перед повною забороною 2027 року. У більшості країн світу ця практика або заборонена, або майже зникла під тиском зміни суспільних поглядів і захисту тварин.
Собачатина ніколи не була основним продуктом харчування навіть у регіонах, де її їдять. Вона залишається маргінальною традицією, яку підтримують переважно старші покоління або окремі етнічні групи, тоді як молодь усе частіше сприймає собак як компаньйонів.
Історичні корені споживання собачого м’яса
Традиція вживати собаче м’ясо сягає давніх часів. У Китаї згадки про нього з’являються вже близько 500 року до нашої ери. Філософи того періоду згадували собачатину серед допустимих продуктів, а в періоди голоду вона ставала додатковим джерелом білка. У Кореї страви з собачого м’яса протягом століть вважалися засобом підтримки сил у спекотне літо — принцип «лікувати жар жаром» лежав в основі знаменитого супу посинтхан.
У В’єтнамі та Камбоджі практика також має глибоке коріння, хоча й не завжди була масовою. У деяких африканських культурах, зокрема серед народів Гани та Нігерії, собаче м’ясо використовували в ритуалах і як засіб підвищення витривалості. У Європі та Японії подібні звичаї існували в минулому, але зникли кілька століть тому.
Цікаво, що в багатьох випадках споживання пов’язували не стільки з гастрономічними вподобаннями, скільки з уявленнями про лікувальні властивості. М’ясо нібито зігріває тіло, підвищує чоловічу силу або допомагає при певних захворюваннях. Сучасна наука ці твердження не підтверджує, проте вони продовжують впливати на поведінку частини населення.
Країни, де собаче м’ясо їдять найчастіше
Станом на 2026 рік найбільші обсяги споживання зосереджені в кількох державах. За оцінками організацій із захисту тварин, щороку в Азії на м’ясо йде близько 30 мільйонів собак. Точні цифри встановити складно, бо торгівля часто відбувається поза офіційним контролем.
Китай
Китай залишається світовим лідером за кількістю. Щороку тут забивають приблизно 10 мільйонів собак. Найбільш відомою подією є так званий фестиваль лічі та собачого м’яса в місті Юлінь (провінція Гуансі). Він з’явився лише 2010 року як комерційна ініціатива торговців і ніколи не був давньою традицією. У 2026 році фестиваль знову відбувся, хоча масштаби зменшилися: замість колишніх 10–15 тисяч тварин зараз оцінюють 2–3 тисячі.
У більшості китайських міст собачатина не входить до повсякденного раціону. Опитування 2025 року в самому Юліні показало, що 87,5 % місцевих жителів рідко або ніколи не їдять собаче чи котяче м’ясо. У 2020 році міста Шеньчжень і Чжухай стали першими, хто офіційно заборонив споживання. Міністерство сільського господарства Китаю того ж року визнало собак тваринами-компаньйонами, а не худобою.
В’єтнам
Тут щороку вбивають близько 5 мільйонів собак. Опитування 2023 року засвідчило, що майже 40 % населення хоча б раз куштувало собаче м’ясо — це найвищий показник серед азійських країн. Найбільш популярна практика на півночі країни, особливо серед чоловіків, які збираються компаніями з алкоголем. Багато в’єтнамців вірять, що страва приносить удачу або підвищує чоловічу силу.
Водночас підтримка заборони зростає: 64–68 % опитаних виступають за припинення торгівлі. Значна частина тварин — викрадені домашні улюбленці, яких перевозять з сусідніх країн.
Камбоджа та Індонезія
У Камбоджі за різними оцінками забивають 2–3 мільйони собак щороку. М’ясо вважається дешевим джерелом білка для малозабезпечених верств. У 2020 році розпочалася кампанія за припинення практики, і вже кілька провінцій ввели локальні заборони.
В Індонезії споживають близько 1 мільйона собак на рік. Практика зосереджена переважно в немусульманських регіонах — Північному Сулавесі, Північній Суматрі та Східній Нуса-Тенгара. Для більшості мусульманського населення собака є нечистою твариною. Останніми роками кілька ринків, зокрема знаменитий ринок у Томохоні, припинили торгівлю собачим і котячим м’ясом під тиском активістів.
Корейський півострів
У Південній Кореї ситуація кардинально змінюється. У січні 2024 року парламент ухвалив закон про повну заборону розведення, забою та продажу собак на м’ясо. Він набуває чинності у лютому 2027 року. За даними міністерства сільського господарства, кількість собак на фермах упала з 400–450 тисяч у 2024 році до приблизно 20 тисяч у середині 2026-го. Споживання вже давно стало маргінальним: за опитуваннями, понад 86 % корейців не їдять собачатину.
У Північній Кореї традиція живе активніше. У липні 2026 року в Пхеньяні навіть провели конкурс кухарів із приготування страв із собачого м’яса. М’ясо там називають «солодким» і вважають частиною національної кухні.
| Країна | Орієнтовна кількість собак на рік | Статус | Особливості |
|---|---|---|---|
| Китай | ≈ 10 млн | Легально (окрім окремих міст) | Фестиваль у Юліні, зниження попиту |
| В’єтнам | ≈ 5 млн | Легально | Найвищий відсоток споживачів |
| Камбоджа | 2–3 млн | Легально | Дешеве джерело білка |
| Індонезія | ≈ 1 млн | Легально (регіонально) | Переважно немусульманські райони |
| Південна Корея | ≈ 20–460 тис. (різко падає) | Заборона з 2027 | Індустрія майже зникла |
Дані таблиці базуються на оцінках організацій із захисту тварин та офіційних повідомленнях урядів (Humane World for Animals, міністерства сільського господарства Південної Кореї).
Інші регіони світу
У частині північно-східної Індії (Нагаленд, Маніпур, Мізорам) споживання зберігається серед окремих спільнот. У 2020 році влада Нагаленду намагалася заборонити продаж, але рішення оскаржували. У деяких африканських країнах — Нігерії, Камеруні, Демократичній Республіці Конго, Гані — собаче м’ясо їдять у ритуальних або лікувальних цілях. У віддалених сільських районах Швейцарії поодинокі фермери іноді готують собачатину для власного споживання, хоча комерційний забій заборонений.
У більшості країн Європи, Північної Америки, Австралії та багатьох азійських державах (Філіппіни, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд) торгівля та споживання або повністю заборонені, або жорстко обмежені.
Цікаві факти
- Фестиваль у Юліні не має давньої історії — його вигадали торговці 2010 року, щоб збільшити продажі.
- У Південній Кореї після ухвалення закону про заборону більшість фермерів добровільно закрили господарства ще до 2027 року.
- Близько 80 тисяч собак щороку перевозять до В’єтнаму з Таїланду, Лаосу та Камбоджі, часто в жахливих умовах.
- У деяких регіонах Індонезії собаче м’ясо називають евфемізмами на кшталт «RW» (тонке волосся) або «B1», щоб не викликати негативної реакції.
- Опитування показують: навіть у країнах, де споживання легальне, більшість населення його не підтримує і вважає собак компаньйонами.
Чому практика зберігається і чому зникає
Економічний фактор відіграє важливу роль. У бідних районах собаче м’ясо дешевше за свинину чи яловичину. Водночас зростає розуміння ризиків: нерегульована торгівля сприяє поширенню сказу та інших зоонозних хвороб. Багато тварин — це викрадені домашні улюбленці, яких крадуть прямо з вулиць або дворів.
Зміна ставлення до тварин у суспільствах, що урбанізуються, стає головним драйвером змін. Молоді покоління в Китаї, В’єтнамі та Південній Кореї все частіше заводять собак як членів сім’ї. Соціальні мережі та міжнародний тиск також впливають на громадську думку.
У нашій практиці спостереження за подібними темами видно, як швидко можуть змінюватися норми. Те, що ще двадцять років тому вважалося звичайним у деяких регіонах, сьогодні викликає масовий опір навіть серед місцевих жителів. Закон Південної Кореї 2024 року став яскравим прикладом того, як суспільний запит може випередити законодавство.
Споживання собачого м’яса сьогодні — це вже не стільки кулінарна традиція, скільки дзеркало соціальних, економічних і етичних змін, які відбуваються в різних куточках світу. У місцях, де практика ще існує, вона поступово втрачає ґрунт під ногами, поступаючись місцем новому ставленню до тварин.
About the Author
