З Днем Соборності України: єдність, що перетворює історію на силу

День Соборності України щороку 22 січня втілює одну з найглибших мрій українського народу — створення єдиної, неподільної соборної держави. Саме цього дня 1919 року на Софійській площі в Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Ця подія стала не просто юридичним документом, а символом віковічного прагнення до єдності всіх українських земель від Карпат до Дону.

Свято, офіційно встановлене 1999 року, пройшло складний шлях визнання, скасування та відновлення. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, воно набуває особливого звучання: соборність — це вже не лише історична пам’ять, а жива практика єдності фронту й тилу, консолідації суспільства заради перемоги та відновлення територіальної цілісності України.

Історія Дня Соборності вчить, що єдність не виникає сама собою. Вона народжується з спільних зусиль, попри політичні відмінності, географічні відстані та зовнішні загрози. Кожен, хто бере участь у святкових заходах, тримає в руках прапор чи просто пам’ятає про цю дату, продовжує ту нитку, яку почали плести наші предки понад сто років тому.

Витоки ідеї соборності: від давніх прагнень до революційної епохи

Ідея соборності українських земель сягає глибоко в минуле. Ще за часів Київської Русі навколо Києва гуртувалися різні князівства, а пізніше гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа чи Пилип Орлик намагалися об’єднати розрізнені території. У XIX столітті, коли українські землі були поділені між Російською імперією, Австро-Угорщиною та іншими державами, ця мрія набула нового дихання.

Інтелектуали та діячі — від Михайла Драгоманова до Юліана Бачинського — писали про «вільну, велику, незалежну Україну — одну нероздільну від Сяну по Кавказ». Пісня «Ще не вмерла Україна» з її рядками «від Сяну до Дону» стала справжнім гімном цієї ідеї. Під час «Весни народів» 1848 року Головна Руська Рада в Галичині вже декларувала єдність руського народу. Наприкінці XIX — на початку XX століття програма «Братства тарасівців» та брошури Миколи Міхновського чітко окреслювали кордони майбутньої соборної держави.

Перша світова війна прискорила процеси. Крах імперій відкрив вікно можливостей. У березні 1917 року в Києві виникла Українська Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським. Її III Універсал у листопаді 1917 року проголосив Українську Народну Республіку у складі дев’яти губерній. А 22 січня 1918 року IV Універсал остаточно проголосив повну незалежність УНР. Ця дата — день першої незалежності у XX столітті — тісно переплелася з майбутнім святом соборності.

На заході, після Листопадового чину 1918 року у Львові, постала Західноукраїнська Народна Республіка. Дві республіки — східна та західна — мали різні політичні традиції: УНР тяжіла до соціалістичних ідей, ЗУНР — до національно-демократичних. Проте спільна мета — незалежність і єдність — переважала.

Шлях до Акта Злуки: переговори, договір у Фастові та ратифікація

Перші кроки до об’єднання відбулися вже в грудні 1918 року. 1 грудня у Фастові представники УНР та ЗУНР підписали «Передвступний договір». Це був не просто папір — це був місток між двома частинами нації, розділеними століттями імперських кордонів.

3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславові ратифікувала договір. А 21 січня Всенародні збори в Хусті ухвалили приєднання Закарпаття до УНР. Таким чином, юридична основа для злуки була готова ще до урочистого проголошення.

Різниця в менталітеті та політичних пріоритетах між Наддніпрянщиною та Галичиною нікуди не зникла. Проте в той момент, коли більшовицькі війська наступали зі сходу, а польські — із заходу, єдність стала питанням виживання. Делегація ЗУНР прибула до Києва з грамотою, де чітко висловлювала волю галичан до об’єднання.

22 січня 1919 року: як на Софійській площі народилася соборна Україна

Цей день у Києві був морозним, але сонячним. Місто прикрасили синьо-жовтими прапорами. Очевидець Віктор Соловій пізніше згадував: дерева вкрилися інеєм, «мов дівчата в шлюбних сукнях», а вулицями в святковому одязі поспішали тисячі людей — діти, молодь, дорослі. О дванадцятій годині на Софійській площі зібралися десятки тисяч.

Директорія УНР видала Універсал, який зачитали перед натовпом. У тексті було сказано: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України».

Після зачитування — молебень, парад за участю Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. ЗУНР стала Західною областю УНР, а тризуб — спільним гербом. Наступного дня, 23 січня, Трудовий конгрес України майже одностайно ратифікував Акт, надавши йому повної юридичної сили.

Практична реалізація виявилася складною. Війни, внутрішні суперечності та зовнішній тиск завадили повноцінному злиттю державних структур. Проте символічне значення події залишилося незмінним. Акт Злуки показав: українці здатні об’єднуватися демократично, без насильства, навколо ідеї єдиної держави.

Символізм Акта Злуки та його місце в українському державотворенні

Акт Злуки — це більше, ніж документ. Це заява, що Україна неподільна. Він руйнує міфи про те, що українські землі «збирали» інші держави. Соборність тут — не просто територіальна єдність, а духовна консолідація, спільна відповідальність за долю нації.

У міжвоєнний період ідея жила в еміграції, у підпіллі та в пам’яті галичан. У 1939 році в Хусті, столиці Карпатської України, відбулося перше масове святкування — понад 30 тисяч людей вийшли на маніфестацію з синьо-жовтими прапорами. Це був потужний сигнал, що пам’ять про 1919 рік не згасла.

Радянська влада свято замовчувала або перекручувала. Натомість у діаспорі та серед дисидентів воно зберігалося як символ опору. Гасло «від Сяну по Кавказ» стало частиною маршу ОУН, а пізніше — сучасних Збройних Сил України.

Офіційне встановлення свята та його перипетії в незалежній Україні

21 січня 1999 року Президент Леонід Кучма підписав указ «Про День соборності України». У документі підкреслювалося велике політичне та історичне значення об’єднання 1919 року. Свято набуло державного статусу.

Проте політичні вітри змінювалися. 2011 року указом Віктора Януковича День Соборності скасували, створивши натомість День соборності та свободи України. 2014 року, після Революції Гідності, Президент Петро Порошенко указом № 871/2014 відновив свято в його первісному вигляді. Ці зміни відображають, наскільки сильно ідея єдності залежить від політичного контексту.

Сьогодні, згідно з матеріалами Українського інституту національної пам’яті, соборність нероздільна з суверенітетом, незалежністю та демократичним устроєм. Вона закріплена в Законі України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності».

Традиції святкування: від живого ланцюга до сучасних практик

Однією з найяскравіших традицій став «живий ланцюг» 21 січня 1990 року — «Українська хвиля». Мільйони людей узялися за руки, утворивши ланцюг завдовжки понад 770 кілометрів від Івано-Франківська через Львів, Рівне, Житомир до Києва. Офіційно — близько 450 тисяч учасників, за неофіційними оцінками — від одного до п’яти мільйонів. Акція стала потужним антирадянським жестом і прямим продовженням ідеї 1919 року.

Сьогодні традиції різноманітні. У містах проходять урочисті збори, паради, молебні, виставки та концерти. У школах і університетах організовують уроки, флешмоби, створення «живих ланцюгів» у дворах. Багато родин вивішують синьо-жовті прапори, а волонтери та військові влаштовують спільні акції.

В умовах війни святкування набуло нових форм. Люди збираються в укриттях, онлайн-трансляціях, на фронтових позиціях. Єдність проявляється у щоденній підтримці армії, допомозі переселенцям, збереженні мови та культури. Соборність сьогодні — це не лише символ, а практична зброя опору.

День Соборності в умовах повномасштабної війни: єдність як запорука перемоги

Повномасштабне вторгнення 2022 року стало найжорсткішим випробуванням для ідеї соборності. Російська пропаганда намагалася розколоти суспільство за регіональною, мовною чи релігійною ознакою. Натомість українці продемонстрували безпрецедентну єдність.

Сьогодні соборність — це єдність фронту й тилу, допомога військовим, підтримка внутрішньо переміщених осіб, відновлення деокупованих територій. Кожен волонтерський рух, кожна акція підтримки, кожен спільний збір коштів продовжує традицію 1919 року.

Багато хто з нас бачив, як у найтемніші дні блекаутів люди запалювали свічки не лише для світла, а й як символ єдності. Як у містах і селах вивішували прапори, навіть коли це було небезпечно. Ці маленькі, але щоденні вчинки і є сучасним Актом Злуки — не на папері, а в серцях.

Як кожна людина може долучитися до традиції соборності

Соборність — це не лише державне свято. Це щоденна практика. Ось кілька способів, які реально працюють:

• Вивішувати державний прапор у день свята та в інші важливі дати.
• Брати участь у місцевих заходах: концертах, виставках, флешмобах.
• Підтримувати військових та волонтерів — це прямий прояв єдності нації.
• Розповідати дітям правдиву історію, щоб ідея соборності передавалася наступним поколінням.
• Зберігати та поширювати українську мову, культуру, пам’ять про героїв — усе, що робить нас єдиним народом.

Кожен такий крок — цеглинка у фундаменті тієї соборної України, про яку мріяли наші предки 1919 року.

Сьогодні, коли країна продовжує боротьбу за свою незалежність і територіальну цілісність, День Соборності нагадує: ми вже проходили шлях роз’єднання і знайшли в собі сили об’єднатися. Ця сила — в кожному з нас. І саме вона робить Україну непереможною.

About the Author

Юлія Коробка

Administrator

Visit Website View All Posts