Володимир Миколаєнко: від морського механіка до символу стійкості Херсона

Володимир Миколаєнко народився 8 квітня 1960 року в Херсоні в родині службовців і пройшов шлях, що поєднує практичну морську справу, підприємництво та політику. Його обирали міським головою двічі — у 2014 та 2015 роках, а під час повномасштабного вторгнення він відмовився співпрацювати з окупантами, приєднався до територіальної оборони й провів понад три роки в російському полоні. 24 серпня 2025 року його звільнили в рамках обміну полоненими, і вже 5 вересня того ж року він отримав звання Почесного громадянина Херсонської міської територіальної громади.

Життя цієї людини — це історія про те, як звичайний інженер-судномеханік став голосом міста, яке опинилося на лінії фронту ідеологічної боротьби. Він ніколи не приховував проукраїнської позиції: ще в 2014 році жорстко виступав проти будь-яких спроб дестабілізувати Херсон, а в 2022-му свідомо залишився в окупованому місті, хоча мав можливість виїхати. Після звільнення з полону Володимир Миколаєнко ділиться спогадами про тортури, підтримку побратимів і віру в те, що українці вистоять.

Його історія наповнена конкретними деталями: від роботи механіком у Владивостоці до керівництва приватним підприємством, від водопостачання цілодобово в Херсоні до відмови від місця в обміні полоненими заради пораненого бійця. Сьогодні, коли минуло майже десять місяців після повернення, Володимир Миколаєнко продовжує говорити про необхідність допомагати іншим полоненим і відновлювати рідне місто.

Ранні роки та морська освіта

Херсон 1960-х — це місто з солоним вітром від Дніпра та лиману, де діти зростали з відчуттям простору і дисципліни. Саме в такій атмосфері формувався Володимир Миколаєнко. У 1967 році він пішов до восьмої школи № 16. Навчання давалося легко, але вже тоді проявився інтерес до техніки та механізмів — те, що пізніше визначило його професію.

У 1975 році, у п’ятнадцять років, юнак вступив до Херсонського морехідного училища рибної промисловості на спеціальність «експлуатація суднових силових установок». Чотири роки навчання заклали фундамент: він опанував будову двигунів, ремонтні роботи, роботу в команді в екстремальних умовах. У 1979-му отримав диплом техніка-суднового механіка. Це була не просто освіта — це школа витримки, де кожна зміна вимагала точності та відповідальності.

Після училища шлях привів його на Далекий Схід. З 1979 по 1982 рік Володимир працював механіком судна у Владивостоцькій базі тралового та рефрижераторного флоту. Робота на океанських траулерах загартувала характер: шторми, тривалі рейси, необхідність швидко усувати поломки далеко від берега. Повернувшись до Херсона, він продовжив справу на консервному комбінаті — механік цеху водного транспорту. З 1991 року — механік флоту Спілки риболовецьких колгоспів області. Ці роки дали не лише професійні навички, а й розуміння, як працює система, як керувати людьми в складних умовах.

Від приватного бізнесу до політики

У 1993 році Володимир Миколаєнко очолив приватне підприємство. Це був період економічних потрясінь, коли доводилося вибудовувати все з нуля. Керівництво бізнесом навчило його ухвалювати рішення самостійно, шукати ресурси та відповідати за результат перед колективом. До травня 2006 року він успішно вів справу, а потім зробив крок у публічну політику — став заступником голови Дніпровської районної ради Херсона.

У червні 2006 року його обрали депутатом Херсонської міської ради V скликання від партії «Батьківщина». З 2010-го — депутат VI скликання. На посаді секретаря міської ради та виконувача обов’язків міського голови він уже знав місто зсередини: проблеми комунального господарства, настрої людей, виклики прикордонного регіону. Це був час, коли Херсон балансував між проукраїнськими силами та спробами зовнішнього впливу.

Обрання мером та робота на чолі міста

25 травня 2014 року, в позачергових виборах, Володимир Миколаєнко переконливо переміг і став міським головою Херсона. Місто тоді переживало напругу після анексії Криму та початку бойових дій на сході. Наступного року, у жовтні-листопаді 2015-го, він підтвердив мандат у другому турі, набравши понад 67 % голосів. Люди підтримали людину, яка чітко заявляла: провокацій у Херсоні не буде.

За часів його керівництва місто вирішило одну з давніх проблем — водопостачання. Володимир Миколаєнко став першим мером, якому вдалося перейти від графікового до цілодобового водопостачання. Це не просто технічне досягнення — це комфорт тисяч сімей, стабільність у спекотному південному місті. Він також послідовно протистояв спробам дестабілізувати ситуацію, попереджаючи, що будь-які сепаратистські дії будуть жорстко припинені.

Євромайдан, територіальна оборона та початок окупації

Володимир Миколаєнко брав активну участь у місцевих подіях Євромайдану. Його позиція була послідовною: Україна — єдина, Херсон — українське місто. Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, 62-річний колишній мер одразу приєднався до територіальної оборони. Разом із сотнями херсонців він стояв біля військкомату й вимагав зброї для захисту рідного дому.

Російські війська зайняли місто за лічені тижні. Окупанти пропонували Володимиру Миколаєнку співпрацю та навіть посаду в «адміністрації». Він відмовився категорично. «Я краще буду сидіти в підвалі, ніж працювати з ними», — говорив він рідним. Це рішення коштувало йому свободи.

Викрадення та перші тижні тортур

17 квітня 2022 року Володимира Миколаєнка виманили на зустріч. Співробітники ФСБ кинули його в багажник автомобіля. Він встиг зателефонувати дружині. Шістнадцять днів його тримали в підвалі в Херсоні: побиття по руках і п’ятах, щоб не ходити, допити, імітація розстрілу. Потім етапували до Севастополя, а звідти — до Росії.

У СІЗО Борисоглєбська Воронезької області п’ять місяців тривали регулярні побиття — тричі на день, гумовими палицями, шокерами. «На кожному поверсі ти отримував цією палицею по спині чи по голові», — згадував він пізніше. Натравлювали собак. Змушували сідати на шпагат, били по ногах. Зламали ребра. Шкіра горіла від електрошокера. Перед допитами пропагандистів били додатково, щоб «налаштувати» на потрібні відповіді.

Колонія № 7 у Пакіно: три з половиною роки неволі

1 жовтня 2022 року його перевели до виправної колонії № 7 у селищі Пакіно Володимирської області. Тут умови були не менш жорстокими, хоча наприкінці терміну побиття трохи зменшили. «Я, окрім бетону та ґрат, останні роки не бачив нічого», — говорив Володимир Миколаєнко.

Харчування було відверто знущальним: мутна баланда, яку пили за шість-сім ковтків, бо ложки не давали. Одного разу в миску потрапило сім зернят перлової каші — це вважалося удачею. На друге — варене картопляне лушпиння. «На хлібі ми трималися. Це єдине, що давало можливість зрозуміти, що з голоду не помреш». На прогулянковому дворику пробивалася кропива — її збирали й їли для вітамінів. За три з половиною роки він втратив 25 кілограмів.

Під час допиту пропагандист вимагав визнати Романа Шухевича «ворогом українського народу». Володимир Миколаєнко відмовився: «Країна назвала його героєм, і він воював за Україну». За це били. Він сварився з охоронцями: «Ви кажете про себе, що ви жорстокі в бою, але дуже милосердні люди. В дупу, вибачте, ви милосердні!» Деякі полонені ламалися — різали вени, намагалися накласти на себе руки. Він тримався, підтримуючи інших.

У 2022 році його включили до списку на обмін, але він добровільно відмовився на користь пораненого бійця з гангреною. «Хай відправлять цих хлопців, які потребують лікування». Це був свідомий вибір людини, яка вміла ставити інтереси інших вище за власні.

24 серпня 2025 року: день другого народження

24 серпня 2025 року, у День Незалежності України, Володимира Миколаєнка звільнили в рамках обміну полоненими. Перші слова: «Слава Україні». Він одразу зателефонував дружині. «Другий день народження у мене саме 24 серпня», — сказав він пізніше.

Після звільнення пройшов лікування в лікарні. Тіло несло сліди тортур: зламані ребра, опіки від шокера, виснаження. Але дух залишався незламним. В інтерв’ю він повторював: «Нас били, тому що ми українці». І додавав, що пишається українцями — їхньою стійкістю, якої не очікував навіть сам.

Почесний громадянин та нові виклики

5 вересня 2025 року Херсонська міська територіальна громада присвоїла Володимиру Миколаєнку звання Почесного громадянина. Це визнання за мужність, принциповість і відданість місту. Після повернення він відчуває певний дискомфорт: «Я кожного дня певний дискомфорт відчуваю, що хлопці там сидять, а я тут вже на волі». Він запропонував свою допомогу у справах визволення інших полонених.

Сьогодні Володимир Миколаєнко — це не просто колишній мер. Це людина, чия історія нагадує: навіть у найтемніших підвалах і бетонних камерах можна залишатися вільним, якщо не зрадиш себе і свою країну. Його досвід морського механіка, керівника підприємства та політика допоміг вистояти там, де ламалися сильніші на вигляд люди.

Цікаві факти про Володимира Миколаєнка

Хронологія ключових подій у житті Володимира Миколаєнка

Згідно з Вікіпедією, основні факти біографії до 2020 року підтверджені офіційними документами та деклараціями. В інтерв’ю Радіо Свобода Володимир Миколаєнко детально описав умови полону та власну позицію.

Його історія ще не завершена. Кожен день після звільнення — це можливість допомогти тим, хто досі в неволі, і нагадати, що стійкість не вимірюється кілограмами втраченої ваги чи роками за ґратами. Вона вимірюється тим, чи залишився ти собою, коли все навколо кричало: «Зломайся». Володимир Миколаєнко залишився. І це найважливіше, що можна сказати про людину, яка пройшла крізь бетон, тортури й голод, але зберегла гідність і любов до свого міста та країни.

About the Author

Юлія Коробка

Administrator

Visit Website View All Posts