Роман Ясіновський народився 1 серпня 1982 року в Тернополі й пройшов шлях від церковного хору та музичного училища до статусу провідного актора Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Його творчість поєднує глибоку психологічну гру, музичну чутливість і щиру людяність, що робить кожну роль живою історією про силу духу, вибір і відповідальність.
Випробування — смерть матері в юності, страшна аварія 2007 року, болісне розлучення та робота таксистом під час пандемії — не зламали актора, а навпаки, загартували характер і посилили внутрішню опору. Сьогодні Роман продовжує грати складні ролі в театрі Франка, зніматися в кіно про українську історію та ідентичність, водночас зберігаючи щоденну практику віри та турботу про доньку Варвару.
Поєднання театральної майстерності з реальним життям — таксі, церковний хор, гастролі та благодійність — створює унікальний образ сучасного українського артиста, який не відокремлює сцену від дійсності, а робить її продовженням особистого пошуку сенсу й користі для інших.
Тернопільські корені та перші музичні кроки
Народжений у серці Галичини, Роман Ясіновський змалечку відчував ритм і мелодію як частину повсякденності. З п’яти років він співав у дитячому хорі «Зоринка», а згодом його голос — спочатку дискант, пізніше бас — зазвучав у церковному хорі греко-католицької церкви. Дідусь навчив онука поважати природу: перед тим, як залазити на дерево по плоди, треба було знімати взуття. Хлопець косив сіно, пас корів, допомагав із заготівлею на зиму — праця загартовувала тіло й характер.
Сім’я жила дружно, але 2001 року, коли Роману було майже 19, мати померла після тривалої боротьби з онкологією. Ця втрата стала переломним моментом. Хлопець, якого називали «маминим сином», переосмислив усе: від зухвалого підлітка, який захоплювався КВК і пародіював Верку Сердючку на корпоративах, він почав свідомо шукати опору у вірі. Смерть матері змусила його щодня молитися й шукати церкву в кожному новому місті.
Музика як фундамент акторської майстерності
Після школи Роман вступив до Тернопільського музичного училища на спеціальність «вокаліст, диригент хору». На четвертому курсі його відрахували «через неуспішність» — хлопець занадто захопився діджеїнгом і капусниками. Він працював вантажником на млині, носив мішки з борошном, але не зламався. За три місяці створив церковний хор з нуля, вивчив репертуар і повернувся до училища. Закінчив його вже як диригент.
2007 року він отримав диплом Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (курс Леся Танюка). Педагогічна школа Танюка — глибока, психологічна, з акцентом на внутрішній світ персонажа — стала ідеальним продовженням музичної освіти. Голос, ритм, інтонація, вміння чути партнера — усе це Роман приніс на сцену з хорового досвіду.
Експериментальний старт: Центр «ДАХ» і театр «Золоті ворота»
Ще студентом Роман почав працювати в Центрі сучасного мистецтва «ДАХ» під керівництвом Влада Троїцького. Це був авангардний, фізичний, часто провокаційний театр. У виставах «Пролог до „Макбета“», «Річард ІІІ. Пролог», «Едіп. Собача будка», «Сексуальні неврози наших батьків» актор опановував межові стани, роботу з тілом і текстом одночасно. Експерименти Троїцького вчили не грати роль, а проживати її на межі можливого.
2017 року Роман перейшов до київського театру «Золоті ворота». Там у виставі «Тату, ти мене любив?» за п’єсою Дмитра Богославського він зіграв Олександра — роль, що вимагала тонкої емоційної точності та здатності говорити про найболючіше без пафосу.
Театр Франка: нова глава з 2022 року
Січень 2022-го став важливим рішенням: Роман Ясіновський став актором Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. У розпал повномасштабної війни перехід до головного драматичного театру країни виглядав як свідомий вибір служіння національній сцені.
У репертуарі Франка Роман грає різноманітні ролі: Хереа в «Калігулі» Альбера Камю (режисер Іван Уривський) — роль наближеного до тирана, що розмірковує про владу, свободу й абсурд; Сільвіо в комедії «Слуга двох панів» Карло Гольдоні (режисер Давид Петросян) — легка, фізична, комедійна гра, де актор демонструє майстерність імпровізації та сценічної хімії. Серед інших ролей — Макдуф у «Макбеті», Генек у «Нашому класі», Парубок у «Украденому щасті».
| Рік | Вистава / Фільм | Роль | Ключова характеристика |
|---|---|---|---|
| 2017 | «Кіборги» | Гід | Символ захисту та людяності в умовах війни |
| 2022 | «Калігула» (театр Франка) | Хереа | Глибокий психологізм, роздуми про владу й свободу |
| 2023 | «Довбуш» | Опришок Правиця | Динамічна історична роль, фізична витривалість |
| 2024 | «Будинок „Слово“: Нескінчений роман» | Григорій Епік | Трагічна доля розстріляного відродження |
| 2026 | «Слуга двох панів» (театр Франка) | Сільвіо | Комедійна легкість і сценічна хімія |
Дані про ролі зібрано з офіційного сайту Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та перевірених біографічних джерел.
Кіно та телебачення: ролі, що формують пам’ять
У кіно Роман Ясіновський дебютував помітно. У фільмі «Кіборги. Герої не вмирають» (2017) він зіграв гіда — роль, яка стала одним із символів перших фільмів про АТО. Потім були «Крути 1918», «Таємний щоденник Симона Петлюри» (Лев Троцький), «Заборонений» (В’ячеслав Чорновіл), «Снайпер. Білий ворон», «Мирний-21», «Довбуш» (опришок Правиця) та «Будинок „Слово“: Нескінчений роман» (Григорій Епік).
Кожен проєкт — це не просто роль, а внесок у формування сучасного українського кінематографу про історію, війну та національну ідентичність. У серіалах («Спіймати Кайдаша», «Кохання та полум’я», «Служба 112») актор демонструє універсальність: від драматичних до більш побутових персонажів.
Випробування, що загартували характер
2007 року на дорозі до Тернополя маршрутка перевернулася. Роман отримав закриту черепно-мозкову травму, значну частину шкіри голови було здерто. У сільській лікарні п’яний лікар надав допомогу похапцем. Розвинувся сепсис. Лікарі в Тернополі врятували його буквально в останні години. «Якби я не приїхав ще на день-два — загинув би», — згадував актор. Після одужання він відчув внутрішню свободу і перестав боятися.
Особисте життя також стало серйозним випробуванням. З однокурсницею Вікторією Литвиненко (зірка серіалу «Перші ластівки») вони одружилися, повінчалися в церкві, 2012 року народилася донька Варвара. Розлучення стало болісним: Роман страждав майже два роки, переживав ненависть. Згодом прийшло прощення. Сьогодні вони підтримують теплі стосунки, разом виховують доньку: у будні Варвара живе з татом (його квартира ближче до школи), на вихідні та канікули — з мамою. Роман навіть спілкується з нинішнім чоловіком Вікторії — актором Сергієм Стрельніковим.
Під час пандемії, коли зйомки зупинилися, а після «Довбуша» актор поголився наголо, режисери почали відмовляти через зовнішність. Роман почав підпрацьовувати таксистом — орендував авто, брав замовлення дорогою на репетиції. «Це чесна робота, — каже він. — Пізнаєш людей, слухаєш історії. Іноді пасажири впізнають і просять сфотографуватися — не відмовляю».
Віра, хор і щоденна практика людяності
Після втрати матері Роман свідомо повернувся до віри. Щодня молиться, у новому місті насамперед шукає церкву. «Якщо я втратив би віру — втратив би себе», — говорить актор. Він продовжує співати в церковному хорі в Києві. Заробіток від співу спрямовує на благодійність.
Ця духовна практика допомагає зберігати внутрішній баланс навіть у найскладніші періоди — і на сцені, і в житті.
Цікаві факти про Романа Ясіновського
- Двійник Сердючки в юності. У підлітковому віці Роман пародіював образ Верки Сердючки на корпоративах і в ресторанах Тернополя, заробляючи непогані гроші, поки 1998 року не отримав серйозне попередження від «впливових людей» і не припинив.
- Створення хору за три місяці. Після відрахування з музичного училища він не здався: за три місяці зібрав церковний хор, вивчив репертуар і повернувся до навчання, закінчивши його як диригент.
- Аварія, що подарувала свободу. 2007 року ледь не загинув від сепсису після перевернутої маршрутки. Лікарі сказали: ще день-два — і все. Після одужання актор відчув внутрішню свободу і перестав боятися.
- Церковний хор як благодійність. Роман досі співає в хорі греко-католицької церкви в Києві. Гроші за спів спрямовує на допомогу нужденним.
- Таксі як школа життя. Під час пандемії підпрацьовував таксистом. Пасажири часто впізнавали актора; він то імпровізував, то чесно зізнавався — і завжди погоджувався на фото.
- Донька — пріоритет. Варвара (14 років у 2026-му) живе з татом у будні, бо його квартира ближче до школи. Роман і Вікторія підтримують поважний діалог заради дитини, попри розлучення.
- Гастролі додому з новою гордістю. 2026 року Роман вперше вивіз виставу «Калігула» на гастролі до Тернополя; вперше батько прийшов подивитися сина на сцені рідного міста.
Сучасність: театр, таксі та місія актора
Станом на червень 2026 року Роман Ясіновський залишається активним актором театру Франка. 25 червня він востаннє вийшов на сцену в ролі Сільвіо у «Слузі двох панів». Продовжує зніматися в кіно та серіалах, бере участь у благодійних ініціативах (наприклад, лотерея квитків на підтримку Сил оборони). Таксі не кинув повністю — вважає це чесним способом заробітку та можливістю залишатися «на землі».
Для початківців акторської майстерності Роман Ясіновський — приклад того, як музична освіта, наполегливість і внутрішня робота над собою перетворюють навіть найважчі життєві уроки на глибоку, чесну гру. Для просунутих глядачів — це актор, який не боїться показувати вразливість і водночас тримає високу планку професіоналізму.
Його шлях доводить: справжня сила актора — не в ідеальній зовнішності чи легких ролях, а в здатності проживати кожну історію так, ніби це його власна. І саме тому кожна поява Романа Ясіновського на сцені чи екрані залишає післясмак правди, тепла й надії.
About the Author
