Податок на спадщину в Україні — це не окремий збір із загадковою назвою, а звичайний ПДФО плюс військовий збір із вартості успадкованого майна. Для членів сім’ї першого й другого ступеня споріднення, якщо і спадкодавець, і спадкоємець є резидентами, ставка нульова. Для інших резидентів виходить 10 відсотків, для випадків із нерезидентом — 23.
Тема стала гострою саме тепер, бо після підвищення військового збору до 5 відсотків і через мільйони українців за кордоном різниця між «нуль» і «майже чверть квартири» перестала бути теоретичною. Це стосується не абстрактного бюджету, а конкретних родин, які зараз оформлюють батьківську квартиру, дім бабусі чи частку в землі.
Нижче — як насправді працює механізм: що йде до казни, як рахують суму на прикладах, що змінилось у законі, де люди втрачають гроші на штрафах і що з цього випливає для збереження родинного майна.
Податок чи внесок: що насправді відбувається
Найпоширеніша плутанина починається вже з назви. Люди кажуть «податок на спадщину», а в голові тримають квитанцію нотаріуса. Насправді до бюджету йдуть різні платежі з різною вагою. Державне мито за видачу свідоцтва про право на спадщину в державної нотаріальної контори — фіксовані 2 неоподатковувані мінімуми, тобто 34 гривні. Це не той рахунок, через який сперечаються родичі.
Те, що реально наповнює казну, — податок на доходи фізичних осіб і військовий збір. Їх рахують не від «бажаної» ціни квартири на оголошенні, а від оціночної вартості об’єкта спадщини. Нотаріус не є податковим агентом: він не утримує ПДФО замість вас. Платить спадкоємець. Якщо він резидент і розрахувався до видачі свідоцтва, річну декларацію можна не подавати. Якщо ні — декларація до 1 травня наступного року і сплата до 1 серпня.
Окремо стоять послуги приватного нотаріуса, витяги з реєстрів, оцінка майна. Це не податок, але саме вони часто виглядають як «держава забрала десятки тисяч». Я вважаю чесним називати речі своїми іменами: 34 гривні мита і рахунок оцінювача — різні світи. Критика має цілити в ставки ПДФО й збору, а не в канцелярський збір, який майже нічого не змінює в бюджеті родини.
Важливо. Нульова ставка ПДФО для близьких родичів-резидентів автоматично означає й відсутність військового збору. Збір нараховують лише там, де ПДФО вже не нуль. Інвалідність I групи, статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, а також спадкування окремих видів майна дитиною з інвалідністю теж дають нульову ставку — навіть без «правильного» ступеня споріднення.
Хто платить і скільки: сценарії з прикладами
Результат залежить від трьох речей: хто кому доводиться, чи є хтось із сторін нерезидентом і яка оціночна вартість. Перший ступінь — батьки, подружжя, діти, зокрема усиновлені. Другий — рідні брати й сестри, баба, дід, онуки. Тітка, дядько, двоюрідні брати й сестри, прабаба, вітчим чи мачуха в це коло не входять.
Візьмімо квартиру з оцінкою 1 800 000 грн — саме такий приклад у 2026 році наводила Державна податкова служба. Донька-резидентка після матері-резидентки не платить ні ПДФО, ні збір. Племінник-резидент після тітки платить 90 000 грн ПДФО і 90 000 грн військового збору, разом 180 000 грн. Син, якого нотаріус кваліфікує як нерезидента, після батька-резидента платить 18 відсотків ПДФО і 5 відсотків збору: 324 000 плюс 90 000, разом 414 000 грн. Ступінь споріднення тут уже не рятує.
| Категорія спадкоємця | ПДФО | Військовий збір | Разом |
|---|---|---|---|
| 1–2 ступінь, обидва резиденти | 0% | 0% | 0% |
| Інший резидент | 5% | 5% | 10% |
| Нерезидент або спадщина від нерезидента | 18% | 5% | 23% |
| Інвалідність I групи, діти-сироти, окремі випадки для дітей з інвалідністю | 0% | 0% | 0% |
На практиці родина часто дізнається про «десятку» вже в кабінеті нотаріуса. Типовий сюжет такий: після смерті тітки відкривають спадщину на квартиру в обласному центрі. Спадкоємець — племінник, який живе в Україні, має паспорт і вважає, що «родичі не платять». Оцінка виходить близько двох мільйонів. Нотаріус пояснює, що тітка — не другий ступінь, і без сплати 10 відсотків свідоцтво все одно видадуть, але податкова чекатиме декларацію. Родина або шукає гроші до серпня, або продає частку, щоб закрити рахунок. Так буває не через злий умисел, а через те, що побутова формула «від батьків — нуль» некоректно розтягується на все родинне коло.
Гроші на рахунку рахують за номіналом, без окремої оцінки. Землю й житло — за звітом оцінювача. Саме оцінка, а не кадастрова «хотілка», стає базою. Занизити її «для своїх» небезпечно: нотаріус передає відомості про видані свідоцтва до податкової, і розбіжність рано чи пізно спливе.
Чому останні зміни закону викликали шум
Ставки ПДФО для спадщини давно прописані в статті 174 Податкового кодексу. Шум 2025–2026 років пішов не від раптового «нового податку на дітей», а від того, що військовий збір для таких доходів уже кілька сезонів тримається на 5 відсотках замість колишніх 1,5. Для далекого родича це подвоїло «другий поверх» платежу. Для нерезидента сума 18 плюс 5 виглядає як майже чверть житла.
Друга зміна менш помітна в побуті, але жорсткіша для обліку. Закон від 16 липня 2025 року № 4536-IX з 1 січня 2026-го змінив ритм звітності нотаріусів про видані свідоцтва: державні звітують щомісяця, приватні — щокварталу з розбивкою по місяцях. Це не нова ставка. Це щільніший контроль, після якого складніше «закрити справу і забути декларацію».
Найбільше це зачепило дві групи. Перша — резиденти поза вузьким колом сім’ї: племінники, двоюрідні лінії, люди за заповітом без родинного зв’язку. Друга — українці з тривалим життям за кордоном і родини, де спадкодавець помер за межами України. Резидентність визначають не за паспортом і не за «я ж свій», а за центром життєвих інтересів і, якщо його не видно, за правилом 183 днів. Нотаріус, який сумнівається, радше застосує 18 відсотків, ніж візьме на себе ризик.
Контраргумент тут звучить чесно: держава в війну не має обкладати родинне житло, бо це майно вже раз купували з податків, а спадкоємці часто самі служать або утримують рідних. Частково це вже враховано — близьке коло резидентів і надалі має нуль. Слабке місце аргументу в іншому. 23 відсотки б’ють не по «олігархах», а по доньці в Польщі чи сину в Німеччині, які зберігають українську адресу батьків. Я вважаю, що саме цей розрив між сімейним почуттям і податковим статусом, а не сама ідея збору на оборону, і викликав хвилю претензій.
Як уникнути штрафів і подвійних виплат
Штраф рідко народжується з «жадібності держави». Частіше — з пропущеного кроку. Перша точка ризику — шість місяців на прийняття спадщини. Хто не подав заяву нотаріусу й не вважається таким, що прийняв спадщину за фактом проживання, потім іде в суд. Податок тут ні при чому, але без свідоцтва ви взагалі не розпоряджаєтесь майном.
Друга точка — статус резидента. Людина живе за кордоном третій рік, приїжджає «оформити квартиру мами» і чує ставку 23 відсотки. Сперечатися вже в день видачі свідоцтва пізно. Третя — декларація. Сплатили у нотаріуса — окремий звіт часто не потрібен. Не сплатили — мовчання до травня наступного року дає штраф за неподання декларації (340 грн уперше, 1020 грн за повтор протягом року) і ще санкції за несплату: 10 відсотків суми, а при умисності — 25. Пеня йде окремо.
Подвійні виплати з’являються, коли родич спочатку кидає гроші «на всяк випадок» за реквізитами не того коду бюджетної класифікації, потім платить ще раз «як сказав нотаріус», а квитанцію про перший платіж ніхто не зараховує. Реквізити ПДФО й військового збору різні. Нерезиденту без документа про повну сплату свідоцтво не видадуть взагалі.
До юриста варто йти не «на всяк випадок після всього», а в чотирьох розвилках: є сумнів щодо резидентності хоча б однієї сторони; спадщина з-за кордону або майно на кількох адресатах; пропущено шестимісячний строк; оцінка виглядає штучно низькою чи навпаки роздутою. Нотаріус оформлює документи, адвокат рахує наслідки статусу й черговості. Плутати ці ролі — найдорожча економія.
Сім’я, майно, держава: що означає для України
Для України цей податок зараз виконує дві суперечливі функції. Нульова ставка для близьких резидентів тримає житло всередині сім’ї й не штовхає батьків продавати квартиру «за життя», лише щоб діти не платили. Водночас 10 і 23 відсотки витягують гроші з дальнього кола й із діаспори саме тоді, коли бюджету потрібен військовий збір. Це не демографічна програма в чистому вигляді. Це фіскальний фільтр, який випадково стає демографічним: хто виїхав надовго, той дорожче повертає собі батьківські стіни.
У військовий час логіка казни зрозуміла. Слабше виглядає те, що критерій «резидент / нерезидент» погано стикується з реальним життям розірваних родин. Поки закон не розведе статус біженця, тимчасового захисту і податкового нерезидента для спадщини між батьками й дітьми, розвилка лишається на боці самої родини.
Вирішувати доведеться не «чи справедливий податок у принципі», а вужче: чи підтверджений ваш резидентський статус документами, чи входите ви в перший-другий ступінь, і чи є сенс приймати обтяжене боргами або зруйноване майно. Критерій простий. Якщо після оцінки 10 чи 23 відсотки плюс борги співвласників перевищують вигоду від об’єкта — відмова від спадщини дешевша за героїзм. Якщо це єдине родинне житло й обидві сторони резиденти близького кола — головне не ставка, а не пропустити шість місяців і не переплутати мито з податком.
About the Author
