Одностатеві шлюби в Україні залишаються поза законом через пряму норму Конституції, де шлюб визначається як добровільний союз жінки й чоловіка. Це не просто формальність — це щоденний бар’єр для тисяч пар, які десятиліттями будують спільне життя, дбають про дітей, служать у війську чи просто кохають одне одного в умовах війни. Проте 2026 рік приніс справжній прорив: Верховний Суд уперше в історії підтвердив факт шлюбних відносин між двома чоловіками, відкривши двері для судового захисту сотень сімей. Це рішення не легалізувало шлюби, але створило прецедент, який вже змінює життя реальних людей.
Сьогодні одностатеві пари не можуть офіційно зареєструвати союз, отримати спільну власність за законом чи автоматично вирішувати медичні питання в критичні моменти. Натомість вони покладаються на нотаріальні угоди, суди та міжнародні прецеденти. Євроінтеграція тисне на країну, вимагаючи хоч якоїсь форми юридичного визнання, але політична воля в парламенті коливається між консерватизмом і необхідністю відповідати європейським стандартам. Ситуація еволюціонує повільно, але відчутно — особливо на тлі війни, яка висунула ЛГБТ-військових на передову і змусила суспільство переглянути стереотипи.
Правовий фундамент: чому держава тримається за традиційне визначення
Стаття 51 Конституції України чітко фіксує: шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Ця норма 1996 року відображає тогочасні суспільні настрої і досі блокує будь-які спроби змінити правила без конституційних правок. Сімейний кодекс у статті 21 повторює те саме, а стаття 74 визнає фактичне співжиття лише для різностатевих пар, надаючи їм права на майно, спадщину та соціальний захист. Для одностатевих пар такого механізму немає, і це створює справжню прірву в повсякденному житті.
Без офіційного статусу партнери не можуть автоматично успадковувати житло, отримувати пенсію за втратою годувальника чи відмовлятися від свідчень у суді. Усиновлення дітей для них закрите, а медичні рішення в разі хвороби одного з пари часто вимагають довгих судових баталій. Багато пар укладають шлюби за кордоном — у Нідерландах, Португалії чи США, — але Україна їх не визнає. Це не просто папірець: коли один партнер гине на фронті, інший залишається без підтримки, яку автоматично отримує законна дружина чи чоловік.
Новий проєкт Цивільного кодексу, зареєстрований у січні 2026 року під номером 14394, ще більше загострює ситуацію. Він пропонує повністю замінити Сімейний кодекс і закріпити сімейний союз виключно як союз чоловіка й жінки. Якщо його приймуть без правок, це може скасувати навіть судові прецеденти і визнати недійсними іноземні шлюби українців. Юристи вже попереджають: такий крок суперечить європейським зобов’язанням і ризикує заблокувати переговори про вступ до ЄС.
Історичний шлях: від радянської спадщини до сучасних дебатів
Радянський період залишив Україні глибокий слід гомофобії: гомосексуальність вважалася злочином до 1991 року, а стигма трималася десятиліттями. Після незалежності перші ЛГБТ-активісти почали говорити вголос лише в 2000-х, коли з’явилися перші прайди і громадські організації. КиївПрайд 2015 року став символом боротьби — його захищали тисячі правоохоронців від агресивних протестувальників, і це вже було перемогою.
Війна 2022 року стала каталізатором змін. ЛГБТ-військові вийшли на передову, рятуючи країну пліч-о-пліч із гетеросексуальними побратимами. Їхні історії — про кохання, яке триває під обстрілами, про партнерів, які чекають звісток із фронту, — змусили багатьох переосмислити ставлення. Петиція про легалізацію набрала понад 28 тисяч голосів ще в 2022-му, і президент доручив Міністерству юстиції опрацювати питання реєстрованих партнерств. Законопроєкти з’являлися в Раді кілька разів — у 2023-му від Інни Совсун, у 2024-му євроінтеграційний №12252, — але жоден не пройшов до кінця.
Дорожня карта вступу до ЄС, схвалена урядом у травні 2025 року, прямо передбачала закон про реєстровані партнерства до третього кварталу того ж року. Термін минув, а реального прогресу немає. Це не просто бюрократична затримка — це реальні людські долі, які зависли в повітрі.
Знаковий прецедент 2025-2026 років: як Верховний Суд відкрив нову сторінку
У червні 2025 року Деснянський районний суд Києва вперше в історії визнав факт шлюбних відносин між двома чоловіками — дипломатом Зоряном Кісем та активістом Тимуром Левчуком. Вони жили разом понад десять років, мали спільне господарство, фото, банківські виписки та свідчення друзів. Суд визнав їх сім’єю. Апеляція і касація тривали довго, але 25 лютого 2026 року Верховний Суд поставив остаточну крапку: рішення залишено в силі.
Це не легалізація шлюбу, але потужний інструмент. Тепер інші пари можуть звертатися до суду з подібними доказами і вимагати визнання фактичних сімейних відносин. Уже з’явилися перші позови від військовослужбовців, чиї партнери хочуть отримати права на відвідування в госпіталі чи соціальні виплати. Інна Совсун, співавторка законопроєкту про партнерства, назвала це логічним кроком, який підкреслює: законодавство просто не встигає за життям.
Прецедент працює як ланцюгова реакція. Він не дає всіх прав подружжя, але відкриває доступ до багатьох сімейних гарантій — від опіки до майнових питань. Для тисяч пар це стало ковтком повітря в атмосфері, де раніше панувала повна безправність.
Євроінтеграція та міжнародні зобов’язання: що насправді вимагає ЄС
Європейський Союз не ставить Україні ультиматум щодо обов’язкової легалізації одностатевих шлюбів. Мова йде про щось глибше — про дотримання Європейської конвенції з прав людини. Рішення ЄСПЛ у справі «Маймулахін і Марків проти України» 2023 року визнало порушення статей 8 і 14: відсутність будь-якого юридичного захисту для одностатевих пар. Україна зобов’язалася виправити це в дорожній карті верховенства права.
Реєстровані партнерства — це компроміс, який дає права на спадщину, медичні рішення, спільне майно без зміни Конституції. Багато країн ЄС починали саме з цього. Україна вже має антидискримінаційне законодавство в сфері праці, але сімейне право відстає. Якщо проєкт нового Цивільного кодексу приймуть у поточному вигляді, це може стати кроком назад і ускладнити переговори про членство.
Суспільна думка: як війна розтоплює лід стереотипів
Опитування Київського міжнародного інституту соціології показують повільне, але стабільне зростання толерантності. У 2025 році близько 35% українців підтримують легалізацію одностатевих шлюбів — це вдвічі більше, ніж десять років тому. Серед молоді до 30 років підтримка сягає 50%. За цивільні партнерства без усиновлення готові проголосувати майже 30%, ще стільки ж байдужі.
Війна стала справжнім каталізатором. ЛГБТ-військові, які захищають країну, змусили суспільство побачити людину за ярликом. Гомофобія в тилу тепер виглядає дріб’язково порівняно з реальними втратами на фронті. Проте в сільських регіонах і серед старшого покоління консерватизм тримається міцно — церква, традиції, страх «західних цінностей». Прайди в Києві та Львові проходять під посиленою охороною, але вже без масових зіткнень.
Практичні аспекти для одностатевих пар: що робити вже сьогодні
Поки законодавство не змінилося, пари активно використовують доступні інструменти. Нотаріальні угоди про спільне майно, довіреності на медичні рішення, заповіти — все це допомагає імітувати частину прав. Деякі реєструють бізнес на двох як спільне підприємництво. Судовий шлях через визнання фактичної сім’ї став реальним варіантом після прецеденту Кіся і Левчука: потрібні докази спільного життя — від спільних рахунків до свідчень сусідів.
Для військових пар особливо болюче: відсутність статусу означає, що партнер не отримує повідомлень про поранення чи загибель. Багато хто фіксує стосунки через «Дію» у формі спільного майна чи просто тримається разом, сподіваючись на майбутні зміни. Еміграція теж варіант — у країнах ЄС одностатеві шлюби дають повний захист, але для багатьох це розрив із Батьківщиною.
Аналіз трендів: куди рухається українське суспільство
Війна 2022–2026 років стала справжнім переломним моментом. Підтримка цивільних партнерств зросла з 28% у 2023-му до майже 35% у 2025-му, а серед молоді розрив між прихильниками і противниками вже на користь перших. ЛГБТ-військові, яких за різними оцінками тисячі, стали символом єдності: вони не просто захищають країну, вони змінюють її зсередини. Рейтинги ILGA-Europe фіксують покращення позиції України на 5 місць саме завдяки судовим прецедентам і публічним дискусіям.
Медіа теж грають роль — серіали, подкасти, історії реальних пар про кохання під обстрілами руйнують стіни. Водночас консервативні сили в Раді намагаються загальмувати процес через новий Цивільний кодекс. Тренд очевидний: молодше покоління, цифровізація і європейський вектор тягнуть суспільство вперед. Якщо політична воля з’явиться, реєстровані партнерства можуть стати реальністю вже до 2027–2028 років. А повна рівність шлюбів — це вже питання часу і конституційних змін після закінчення воєнного стану.
Головне — зміни відбуваються не в кабінетах, а в серцях людей, які щодня бачать, що любов не має статі, а справедливість не чекає дозволу.
Майбутні перспективи: що чекає на Україну найближчими роками
Політична воля залишається ключовим фактором. Якщо законопроєкт про реєстровані партнерства отримає зелене світло, тисячі пар нарешті отримають базові права без зміни Конституції. Це стане компромісом, який задовольнить і ЄС, і частину суспільства. Повна легалізація шлюбів вимагатиме референдуму чи конституційних правок, а це можливо лише після війни.
Міжнародний тиск зростатиме. Європейська комісія вже висловлювала занепокоєння щодо проєкту Цивільного кодексу. Активісти, правозахисники та ЛГБТ-організації продовжують працювати — через суди, медіа і громадські кампанії. Кожне нове рішення суду, кожна історія, яка виходить назовні, наближає той день, коли кохання перестане бути предметом дискусій у парламенті.
Україна стоїть на порозі великих змін. Не тому, що хтось змушує ззовні, а тому, що всередині суспільства вже дозріло розуміння: рівність — це не загроза традиціям, а їхнє природне продовження в сучасному світі. Кожна пара, яка бореться за свої права сьогодні, пише нову сторінку історії, де майбутнє належить не страху, а свободі.
About the Author
