Ніна Матвієнко пішла з життя 8 жовтня 2023 року в Києві, не доживши всього два дні до свого 76-річчя. Легендарна співачка, чиї народні мелодії пронизували серця мільйонів, відійшла тихо після тривалої боротьби з важкою хворобою. Її голос, що зберігав українську душу в найскладніші часи, назавжди залишився в піснях, які лунають і сьогодні на концертах, у фільмах та в серцях шанувальників.
Ця дата стала болючою для всієї України. Ранок 8 жовтня приніс сумну звістку: у київській лікарні перестало битися серце жінки, яку називали «квіткою-душею» українського фольклору. Донька Антоніна Матвієнко повідомила про втрату в соціальних мережах простими словами, від яких перехоплювало подих у тисяч людей. Ніна Митрофанівна боролася з онкологічним захворюванням майже чотири роки, провела два місяці в лікарні, але до останнього залишалася сильною і усміхненою.
Сьогодні, у 2026 році, її спадщина живе яскравіше, ніж будь-коли. Вулиці її імені з’явилися в Яготині та Тростянці, посмертно присвоєно звання «Національна легенда України». Голос Ніни Матвієнко звучить у шкільних програмах, сучасних аранжуваннях молодих артистів і навіть у новому поколінні, яке відкриває для себе справжню українську пісню.
Шлях від поліського села до національної ікони
Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище Ємільчинського району Житомирської області. П’ята дитина в багатодітній селянській родині з одинадцяти дітей, вона зростала в умовах бідності, де кожен день вчив стійкості. Батьки — Митрофан Устимович і Антоніна Ільківна — передали доньці не лише любов до землі, а й неймовірний співочий дар. Мати могла виводити мелодії в три-чотири голоси, і саме її пісні Ніна пізніше записала на окремий диск.
Дитинство не було легким. Родина віддала дівчинку до школи-інтернату в Потіївці для дітей з багатодітних сімей. Там, серед жорстких правил і суворих вихователів, маленький голос Ніни вже пробивався крізь буденність. Вона працювала помічницею кранівника на заводі в Коростені, але душа тягнулася до музики. Закінчивши філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка заочно в 1975 році, вона вже давно була частиною великого мистецького світу.
З 1966 року Ніна стала солісткою вокальної студії при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки, а з 1968-го — повноцінною солісткою. Саме тут розквітнув її унікальний голос — чистий, як джерело в Карпатах, глибокий, як поліська земля. Гастролі по всьому світу — від Мексики і Канади до Франції та Кореї — несли українську пісню туди, де її майже не знали. Вона співала обрядові, ліричні, гумористичні балади XVII–XVIII століть і твори сучасних композиторів: Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Ірини Кириліної.
Творчість, що стала символом незламності
Репертуар Ніни Матвієнко налічував сотні творів. Вона не просто співала — вона оживляла український фольклор у радянські часи, коли багато традицій приховували. Платівки, касети, компакт-диски розходилися мільйонами. Хіт «Ой летіли дикі гуси» 1979 року став справжнім народним гімном, а пізніше «Чарівна скрипка» отримала премію «Українська пісня року» як легенда.
Співачка не обмежувалася сценою. Вона знімалася в кіно: від документального «Співає Ніна Матвієнко» 1971 року до ролі в «Як гартувалась сталь» 1973-го. Озвучувала фільми, писала книги — «Ой виорю нивку широкую» з понад 250 піснями і спогади «Уже так не буде, як є». Її театральні проєкти, як «Під сонцем» чи «Золотий камінь посіємо ми», поєднували музику з сучасним мистецтвом.
Громадська позиція завжди була чіткою. Ніна брала участь у Помаранчевій революції та Євромайдані, співала для людей на барикадах. Це не було жестом — це була її суть. Голос, що зберігав ідентичність нації в найтемніші періоди, став ще потужнішим у часи випробувань.
Родина як головна опора
У 1971 році Ніна вийшла заміж за художника Петра Гончара, сина відомого скульптора Івана Гончара. Їхній шлюб тривав понад півстоліття і став прикладом справжньої творчої пари. Троє дітей — сини Іван (художник, пізніше ієродиякон) і Андрій (іконописець), донька Антоніна (відома співачка, дружина Арсена Мірзояна). Онучки Уляна та Ніна продовжують сімейну традицію.
Родина завжди була поруч. Донька Тоня неодноразово говорила, як мама сумувала за домом навіть у лікарні. Труну з тілом привезли у двір будинку, щоб близькі могли попрощатися в звичній атмосфері. Петро Гончар і діти підтримували Ніну до останнього подиху.
Останні роки: мужність перед лицем хвороби
Хвороба прийшла непомітно. Майже чотири роки Ніна боролася з онкологією, але тримала деталі в таємниці, щоб не сіяти паніку. У серпні 2023-го різке погіршення привело її до лікарні. Два місяці в київській клініці стали випробуванням, але вона залишалася сильною. «Мама боялася цієї хвороби, але ніколи не скаржилася», — згадувала Тоня Матвієнко.
8 жовтня 2023 року серце легенди зупинилося. Прощання 11 жовтня в Національній філармонії України зібрало тисячі людей. Поховали Ніну Митрофанівну на Звіринецькому кладовищі в Києві — поруч з іншими видатними діячами культури.
Спадщина, яка надихає нове покоління
Після 8 жовтня 2023 року голос Ніни Матвієнко не затих. Сучасні артисти створюють аранжування її пісень, а в школах і університетах вивчають її як символ збереження традицій. У 2024 році посмертно присвоїли відзнаку «Національна легенда України». Вулиці її імені з’явилися в кількох містах, а концерти-пам’яті збирають повні зали.
Її вплив виходить далеко за межі музики. Ніна Матвієнко показала, як можна бути справжньою в часи, коли фольклор здавався застарілим. Сьогодні, коли Україна відстоює свою ідентичність, її пісні лунають як нагадування про коріння.
Цікаві факти про Ніну Матвієнко
- Секретний талант матері: Антоніна Ільківна співала в кілька голосів, і Ніна записала ці пісні на диск наприкінці 1970-х. Саме від мами прийшов той неповторний тембр, який зачарував світ.
- Від заводу до світової сцени: Після інтернатів і роботи кранівницею вона за кілька років стала солісткою хору Верьовки і гастролювала по всьому світу.
- Книги і поезія: Крім пісень, написала біографічну книгу з 250 мелодіями і спогади. Мріяла про художній роман про кохання, але життя склалося інакше.
- Героїня революцій: Співала на Майдані, підтримувала Помаранчеву революцію. Її голос став саундтреком до боротьби за свободу.
- Посмертне визнання: У 2024 році отримала «Національну легенду України». Її музика звучить навіть у сучасних хітах молодих виконавців.
Ці деталі роблять її не просто співачкою, а живою легендою, яка надихає і сьогодні.
Голос Ніни Матвієнко — це не просто звуки. Це нитка, яка з’єднує покоління, села і міста, минуле і майбутнє. Кожна її пісня нагадує, наскільки сильною може бути українська душа. І навіть після 8 жовтня 2023 року ця сила продовжує жити в кожному, хто слухає її мелодії.
Шанувальники знаходять нові сенси в старих записах, а молодь відкриває для себе фольклор через її інтерпретації. Так триває історія, яку почала проста дівчинка з Полісся і яку не зупинити часу.
About the Author
