Х-59 ракета, відома під назвою «Овід», — це радянська та російська високоточна авіаційна ракета класу «повітря — поверхня» середньої дальності. Вона створювалася для ураження важливих наземних і надводних цілей, прикритих засобами протиповітряної оборони, і з часом перетворилася на ціле сімейство варіантів із дальністю від 40 до майже 300 кілометрів.
Сучасні модифікації поєднують інерційну навігацію, супутникові системи та активні головки самонаведення, що дозволяє застосовувати їх у будь-який час доби та за складних метеоумов. У повномасштабній війні проти України з 2022 року російські війська регулярно використовують ці ракети як частину комбінованих атак на інфраструктуру, порти та прифронтові об’єкти, а українські сили оборони досягають високих показників їх перехоплення.
Сімейство Х-59 демонструє, як тактична зброя еволюціонувала від відносно простої моделі з телевізійним наведенням до компактних, малопомітних варіантів, інтегрованих із винищувачами п’ятого покоління. Виробництво та застосування цих ракет у 2026 році стикаються з обмеженнями через санкції та удари по підприємствах-виробниках.
Історія розробки та прийняття на озброєння
Розробку ракети Х-59 «Овід» (виріб Д-9) МКБ «Радуга» розпочало в середині 1970-х років. Льотно-конструкторські випробування тривали з 1975 по 1977 рік у Державному льотно-випробувальному центрі в Ахтубінську. Державні випробування завершилися в 1979 році, а вже 1980 року комплекс у складі винищувача-бомбардувальника Су-24М та контейнера управління АПК-9 прийняли на озброєння.
1982 року ракету інтегрували також із Су-17М4. Основним носієм став саме Су-24М, оскільки серійне виробництво Су-17 припинили. Ракета створювалася як відповідь на потребу фронтової авіації в засобі ураження цілей на відстані 35–45 кілометрів без входження носія в зону щільної протиповітряної оборони противника.
Перші варіанти мали двоступінчастий твердопаливний двигун і телевізійно-командну систему наведення. Оператор у кабіні літака бачив зображення з камери ракети та коригував курс до моменту захоплення цілі. Це забезпечувало високу точність за хорошої видимості, але робило систему вразливою до поганих метеоумов і вимагало підтримання радіозв’язку.
Як влаштована та працює базова Х-59 ракета
Базова Х-59 має циліндричний корпус довжиною 5,37 метра, діаметр 380 міліметрів і розмах крила 1,26 метра. Стартова маса становить 760–790 кілограмів. Двоступінчастий твердопаливний двигун забезпечує швидкість 900–1050 кілометрів на годину. Ракета летить на висотах від 15 до 1100 метрів, використовуючи інерційну систему для виходу в район цілі та телевізійну головку самонаведення «Тубус-2» для кінцевого наведення.
Бойова частина — фугасно-кумулятивна проникаюча масою близько 148 кілограмів або касетна. Кругове ймовірне відхилення (КВО) — 2–3 метри. Це означає, що половина випущених ракет потрапляє в коло радіусом 2–3 метри навколо наміченої точки.
Для запуску потрібен спеціальний контейнер АПК-9, який забезпечує двосторонній зв’язок: передає зображення з ракети на екран у кабіні та команди на борт. Після старту носій може відійти, а оператор продовжує керування, доки ракета не захопить ціль самостійно. Така схема давала високу точність, але вимагала чіткої видимості та робила пуск помітним для противника.
Еволюція сімейства: чому з’явилися нові модифікації
Досвід застосування в Афганістані та Чечні показав обмеження базової моделі. У гірській місцевості та за поганої погоди телевізійне наведення часто не спрацьовувало. Це стимулювало створення глибоко модернізованої Х-59М, прийнятої на озброєння наприкінці 1980-х.
У Х-59М замінили маршовий твердопаливний двигун на турбореактивний (Р95ТП-300 або аналог), розміщений у підфюзеляжній гондолі. Дальність зросла до 115 кілометрів, а бойова частина потяжчала до 320 кілограмів (проникаюча) або 280 кілограмів (касетна). З’явилася можливість польоту на дуже малих висотах — до 7 метрів над морем.
Наступним кроком стала Х-59М2 з активною радіолокаційною головкою самонаведення АРГС-59. Це дозволило застосовувати ракету вночі та в умовах поганої видимості — ракета могла самостійно знаходити ціль без постійного радіокомандного зв’язку з носієм.
Для боротьби з надводними цілями створили Х-59МК з дальністю до 285 кілометрів і радіолокаційним наведенням. А Х-59МК2 адаптували під ураження стаціонарних наземних об’єктів із відомими координатами: поєднання інерційної системи, супутникової навігації ГЛОНАСС/GPS та оптико-електронної головки самонаведення. Політ відбувається на висоті 50–300 метрів із огинанням рельєфу.
Найбільш радикальною стала оновлена Х-59МК2, представлена на МАКС-2015. Вона отримала компактний квадратний фюзеляж довжиною лише 4,2 метра, розмах крила 2,45 метра та масу близько 770 кілограмів. Двигун ТРДД-50Б — той самий тип, що стоїть на стратегічних крилатих ракетах Х-101 та «Калібр». Ця версія оптимізована для розміщення у внутрішніх відсіках малопомітних винищувачів, таких як Су-57, і має дальність до 290 кілометрів.
Кожна нова модифікація вирішувала конкретну проблему попередньої: від залежності від погоди — до потреби в більшій дальності, автономності та малопомітності. Перехід від чисто ракетного двигуна до турбореактивного став ключовим проривом, адже дозволив значно збільшити запас палива та дальність польоту при збереженні дозвукової швидкості.
Порівняння основних модифікацій Х-59 ракети
| Модифікація | Довжина, м | Стартова маса, кг | Макс. дальність, км | Маса БЧ, кг | Двигун | Система наведення |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Х-59 (базова) | 5,37 | 760–790 | 40–45 | 148 (проникна) | Двоступінчастий РДТТ | Інерційна + ТВ-командна |
| Х-59М | 5,7 | 930 | 115 | 320 (проникна) / 280 (касетна) | РДТТ стартовий + ТРДД | Радіокомандна + АРГСН / ТВ |
| Х-59МК | 5,7 | 930 | 285 | 320 (проникна) | ТРДД-50Б | АРГСН (радіолокаційна) |
| Х-59МК2 (оновлена) | 4,2 | 770 | 290 | 310 | ТРДД-50Б | БІНС + супутникова + оптико-електронна |
Дані про характеристики наведено на основі відкритих джерел, зокрема uk.wikipedia.org. Показники можуть дещо відрізнятися залежно від конкретної конфігурації та умов застосування.
Носії та системи пуску
Основними носіями Х-59 ракети традиційно залишаються Су-24М та Су-34. Також ракети інтегрували з Су-30СМ, Су-35С та в обмеженій кількості — з Су-57. Старі Су-17М4 вже зняті з озброєння.
Для пуску зазвичай використовують підвісний контейнер АПК-9, який забезпечує передстартовий контроль, запуск та двосторонній обмін даними. Сучасні варіанти з інерційно-супутниковим наведенням дозволяють «вистріл — забув» — носій може відійти відразу після пуску, не підтримуючи радіозв’язок.
Висота пуску варіюється від 200 метрів до 11 кілометрів залежно від модифікації та профілю польоту. Це дає гнучкість: можна запускати з безпечної відстані або з малих висот для раптовості.
Бойове застосування в реальних конфліктах
У Чеченських війнах Х-59М застосовували для ураження укриттів та складів у горах. Однак через туман, дощ та складний рельєф багато пусків не досягли цілі — саме цей досвід прискорив перехід до всепогодних систем наведення.
У Сирії в лютому 2018 року зафіксували бойові пуски Х-59МК2 з Су-57 під час випробувань.
З 2022 року в ході повномасштабної агресії проти України російські війська активно використовують Х-59, Х-59М та Х-59МК. Ракети застосовують для ударів по об’єктах інфраструктури, портах, електропідстанціях та прифронтових районах. Вони часто входять до складу комбінованих атак разом із дронами Shahed та іншими ракетами, щоб насичувати та виснажувати українську протиповітряну оборону.
Зафіксовано удари по цивільних об’єктах у Криворізькій, Полтавській та інших громадах. У 2026 році середня інтенсивність застосування — 5–10 пусків на місяць. Ракети залишаються відносно «дешевим» варіантом порівняно зі стратегічними Х-101, тому їх використовують для регулярного тиску на тил.
Сучасний стан у 2026 році: виробництво та виклики
Виробництво ракет сімейства Х-59 зосереджене на підприємствах корпорації «Тактичне ракетне озброєння», зокрема в МКБ «Радуга» (Дубна) та Смоленському авіаційному заводі. У травні 2026 року українські дрони завдали удару по потужностях виробника, що вплинуло на темпи випуску.
Через санкції та дефіцит комплектуючих масове виробництво нових носіїв, таких як Су-57, обмежене, а інтеграція ракет — ускладнена. Незважаючи на це, існуючий арсенал дозволяє Росії підтримувати регулярні пуски. Ракети використовують як частину «соляного» асортименту атак, щоб ускладнювати роботу українських систем ППО.
Українські сили оборони перехоплюють Х-59 за допомогою комплексів «Бук», С-300, а також західних систем NASAMS, Patriot та винищувачів F-16. У травні 2026 року в окремі періоди фіксували 100% ефективність перехоплення таких ракет.
Цікаві факти про сімейство Х-59 ракети
- Перехід від твердопаливного двигуна до турбореактивного типу ТРДД-50Б дозволив збільшити дальність польоту майже в сім разів — з 45 до 290 кілометрів.
- Оновлена Х-59МК2 отримала квадратний фюзеляж і складне крило саме для того, щоб поміщатися у внутрішні відсіки малопомітних винищувачів Су-57 без збільшення помітності носія.
- Двигун ТРДД-50Б на Х-59МК2 — родич силових установок стратегічних крилатих ракет Х-101 та морських «Калібр», що свідчить про уніфікацію технологій у російському ракетобудуванні.
- У Чечні базові Х-59 часто не спрацьовували через туман та гористий рельєф — саме цей досвід став поштовхом до створення всепогодних варіантів із радіолокаційним і супутниковим наведенням.
- Ціна однієї ракети сімейства оцінюється в десятки мільйонів рублів, тому їх застосовують як відносно доступну альтернативу дорожчим стратегічним засобам ураження.
- У 2026 році українські безпілотники завдали прямого удару по підприємству-виробнику Х-59, продемонструвавши вразливість навіть тилових оборонних потужностей до дронових атак.
Сімейство Х-59 ракети продовжує еволюціонувати. Кожна нова модифікація відображає спробу російського оборонного комплексу адаптуватися до сучасних вимог: більшої дальності, автономності, малопомітності та здатності діяти в умовах сильної протиповітряної оборони.
Українські захисники, своєю чергою, постійно вдосконалюють методи виявлення та перехоплення цих ракет, поєднуючи радянські та західні системи. Знання технічних особливостей та історії розвитку Х-59 допомагає краще розуміти, як ця зброя впливає на хід бойових дій і чому її протидія залишається одним із пріоритетів протиповітряної оборони України.
About the Author
