Аятола Рухолла Мусаві Хомейні (1902–1989) — шиїтський клірик, філософ і революціонер, який очолив Ісламську революцію 1979 року, поваливши монархію династії Пахлаві та заснувавши Ісламську Республіку Іран. Його теорія велаят-е фагіх — верховної влади кваліфікованого ісламського правознавця — стала фундаментом політичної системи, де релігійна доктрина безпосередньо керує державою.
Протягом чотирнадцяти років вигнання він не просто зберігав зв’язок із послідовниками через контрабандні аудіозаписи проповідей, а й сформулював ідеологію, яка об’єднала мільйони іранців проти прозахідного курсу шаха. Повернення до Тегерана 1 лютого 1979 року перетворилося на подію світового масштабу, а наступне десятиліття правління визначило внутрішній устрій і зовнішню політику Ірану на багато десятиліть.
Сьогодні образ Хомейні залишається живим у іранській культурі: його портрети прикрашають міські площі, величезний мавзолей на півдні столиці щороку приймає мільйони відвідувачів, а принципи, закладені ним, продовжують впливати на баланс сил на Близькому Сході навіть після значних змін у керівництві країни. Його шлях — це історія про те, як релігійна ідея здатна стати державною доктриною і змінити геополітичну карту регіону.
Дитинство в тіні трагедії та шлях до знань
24 вересня 1902 року (за іншими джерелами — 17 травня 1900) у невеликому містечку Хомейн провінції Марказі народився хлопчик на ім’я Рухолла. Ім’я, що означає «дух Аллаха», він отримав у родині сеїдів — нащадків пророка Мухаммеда через сьомого імама Мусу аль-Казима. Батько, сеїд Мустафа Мусаві, був місцевим кліриком і землевласником. Коли Рухоллі виповнилося лише кілька місяців, батька вбили за наказом впливового поміщика. Мати та тітка виховували хлопця до 1918–1919 років, поки обидві не померли від холери.
Подальше виховання взяв на себе старший брат Мортаза (майбутній аятола Пасандіде). Хлопець рано почав вивчати Коран, арабську мову та основи ісламського права. Після Першої світової війни він переїхав до Арака, а з 1922 року оселився в Кумі — одному з головних центрів шиїтської освіти. Там під керівництвом аятоли Абдолкаріма Хаері Язді та інших видатних вчених він опанував фікх, філософію та містику (ірфан). Особливий вплив на нього справили ідеї мулли Садри та Ібн Арабі.
Уже в 1920-х роках Хомейні почав викладати, а в 1928 році опублікував перший коментар до молитви. Його приваблювала не лише суха юриспруденція, а й духовний вимір релігії. До 1950-х років він став визнаним аятолою, а після смерті великого аятоли Боруджерді в 1961 році — одним із марджей такліду, джерел наслідування для тисяч шиїтів.
Від релігійного вченого до головного опозиціонера шаху
У 1940-х роках Хомейні активно виступав проти секуляризації, яку проводив Реза-шах. Його книга «Кашф аль-Асрар» (1943) критикувала не лише світські реформи, а й конкретні дії режиму, включаючи заборону хіджабу та утиски кліру. Після приходу до влади Мохаммеда Рези Пахлаві та запуску «Білої революції» 1963 року конфлікт загострився.
Земельна реформа загрожувала доходам релігійних установ (вакфів), а надання виборчих прав жінкам і допуск не мусульман до судових посад Хомейні сприймав як пряму атаку на іслам. 22 січня 1963 року він разом з іншими марджами опублікував маніфест із засудженням реформ. 3 червня, в день Ашури, у медресе Фейзіє він виголосив проповідь, де порівняв шаха з Язидом — убивцею імама Хусейна.
Через два дні почалися масові протести, відомі як рух 15 хордада. Влада жорстоко придушила виступи, загинуло кілька сотень людей. Хомейні заарештували, кілька місяців тримали під вартою, а потім перевели під домашній арешт. У жовтні 1964 року, після нової критики угоди про імунітет американських військових в Ірані, його знову затримали й 4 листопада вислали з країни.
Чотирнадцять років вигнання: Туреччина, Наджаф і Париж
Перший рік вигнання Хомейні провів у турецькому Бурсі під наглядом військової розвідки. Йому заборонили носити традиційний одяг клірика, що стало для нього справжнім випробуванням. У жовтні 1965 року він переїхав до Наджафа — священного міста для шиїтів в Іраку. Там, у середовищі семінарії, він викладав, приймав учнів і поступово формував мережу майбутніх соратників.
Саме в Наджафі 1970 року він прочитав серію лекцій про ісламське правління. Ці лекції лягли в основу книги «Ісламське правління» (Хокумат-е есламі), де вперше чітко сформулював теорію велаят-е фагіх. На відміну від традиційного шиїтського підходу, де клірики переважно уникали прямої політики в очікуванні повернення прихованого імама, Хомейні стверджував: для повноцінного впровадження шаріату необхідна влада юриста (фагіха), який має найвищий рівень знань і справедливості. Ця ідея стала радикальним поворотом у шиїтській політичній думці.
1977 року в Наджафі за загадкових обставин помер старший син Хомейні Мустафа. Аятола прямо звинуватив у цьому агентів шахської таємної поліції САВАК. Смерть сина стала каталізатором нових протестів. 1978 року іракська влада під тиском Тегерана вислала Хомейні. Він оселився в невеликому селищі Неафль-ле-Шато під Парижем. Саме у Франції його голос почули світові ЗМІ. Тисячі аудіокасет із проповідями контрабандою потрапляли до Ірану, запалюючи уми. Інтерв’ю західним журналістам зробили його впізнаваною постаттю далеко за межами Близького Сходу.
Тріумфальне повернення та перемога революції
16 січня 1979 року шах Мохаммед Реза Пахлаві залишив Іран. 1 лютого Хомейні прибув до Тегерана рейсом Air France. За різними оцінками, його зустрічали від двох до п’яти мільйонів людей. Аеропорт і дороги до міста буквально заповнили натовпи. Коли журналіст запитав, що він відчуває, повертаючись на батьківщину, Хомейні коротко відповів: «Хічі» — «Нічого». Це слово стало символом його містичного спокою перед грандіозними подіями.
Вже 5 лютого він призначив Мехді Базаргана тимчасовим прем’єр-міністром. 11 лютого армія оголосила нейтралітет, і монархія впала. 30–31 березня відбувся референдум про створення Ісламської Республіки. За офіційними даними, майже 98 % учасників підтримали нову форму правління. У грудні 1979 року затвердили конституцію, яка закріпила посаду Верховного лідера (рахбара) з найширшими повноваженнями. Хомейні став першим, хто обійняв цю посаду.
Правління: від надії до суворих випробувань
Перші місяці нової влади пройшли під знаком ентузіазму та одночасно жорсткої боротьби за контроль. 4 листопада 1979 року студенти захопили американське посольство в Тегерані. Хомейні підтримав акцію, яка тривала 444 дні й стала однією з найгучніших міжнародних криз. У вересні 1980 року Ірак на чолі з Саддамом Хусейном напав на Іран. Війна, яку іранці назвали «нав’язаною», тривала майже вісім років і забрала сотні тисяч життів з обох боків.
Хомейні проводив курс на «ісламізацію» суспільства: обов’язковий хіджаб, заборона алкоголю, західної музики та багатьох видів розваг, чистка університетів. Економіка перейшла на воєнні рейки, проводилася націоналізація великих підприємств. Одночасно відбувалися репресії проти опозиції — лівих груп, «Моджахедін-е Халк», лібералів. 1981 року був імпічментований перший обраний президент Аболхасан Бані-Садр.
1988 року, після серії важких поразок на фронті, Хомейні погодився на припинення вогню, назвавши це рішення «чашею отрути». У лютому 1989 року він видав фетву проти письменника Салмана Рушді за роман «Сатанинські вірші», що викликало міжнародний скандал.
Особисте життя та людські риси аятоли
За фасадом жорсткого лідера ховалася людина аскетичних звичок. Навіть ставши Верховним лідером, Хомейні жив скромно: їв просту їжу — рис, йогурт, овочі, — спав мало, багато часу проводив у молитві та читанні. Він уникав розкоші палаців, віддаючи перевагу невеликому будинку в Кумі, а пізніше в Тегерані.
Хомейні був глибоким містиком і поетом. Він писав газелі під псевдонімом, черпаючи натхнення з Гафіза та філософії ірфану. Його твори пізніше зібрали в диван. Дружина Хадідже Сакафі, на якій він одружився 1929 року, народила йому сімох дітей. Старший син Мустафа помер у вигнанні, молодший Ахмад активно займався політикою. Дочки також брали участь у суспільному житті.
Хомейні відрізнявся залізною волею та дисципліною. Він ніколи не шукав особистої вигоди, а все підпорядковував ідеї ісламської справедливості. Водночас критики зауважували його жорсткість у ставленні до опонентів і небажання йти на компроміси з «невірними» політичними силами.
Цікаві факти про життя аятоли Хомейні
- Аскет навіть на вершині влади. Хомейні зберігав надзвичайно простий спосіб життя: уникав дорогих речей, їв скромно і спав на тонкому матраці. Навіть у резиденції лідера він часто проводив час у маленькій кімнаті для молитви.
- Поет і містик. Аятола писав духовні газелі та містичні вірші. Його поезія, опублікована посмертно, показує глибоке захоплення суфійською традицією та філософією мулли Садри.
- Радикальна теорія влади. Ідея велаят-е фагіх, яку він розвинув у Наджафі, стала справжнім проривом: уперше в сучасній шиїтській думці клірик отримав обґрунтування для прямого політичного правління.
- Історичне повернення. 1 лютого 1979 року зустріч Хомейні в Тегерані зібрала, за оцінками очевидців та істориків, до п’яти мільйонів людей — одну з найбільших мирних акцій в історії людства.
- Людина року. 1979 року американський журнал Time назвав Хомейні «Людиною року», визнавши його вирішальний вплив на світові події.
- Сучасні технології на службі революції. У вигнанні аятола активно використовував аудіокасети. Записи його проповідей контрабандою потрапляли до Ірану й ставали потужним інструментом мобілізації населення.
- Смерть сина як каталізатор. Загибель старшого сина Мустафи в Наджафі 1977 року, яку Хомейні пов’язав із діями шахської розвідки, значно посилила хвилю протестів, що призвела до революції.
Спадщина, що пережила десятиліття
Хомейні помер 3 червня 1989 року в Тегерані після тривалої хвороби. На його похорон прийшли мільйони людей — одна з найбільших жалобних церемоній в історії. Його поховали в мавзолеї на кладовищі Бехеште-Захра на півдні столиці.
Система, яку він створив, — поєднання республіканських інститутів із верховною владою фагіха — проіснувала десятиліттями. Наступник Алі Хаменеї зберіг основні принципи, хоч і вносив прагматичні корективи. Ідеї Хомейні вплинули на шиїтські політичні рухи далеко за межами Ірану, від Лівану до Іраку та Ємену.
Для одних він назавжди залишився символом визволення від іноземного диктату та соціальної несправедливості. Для інших — засновником авторитарного теократичного режиму з жорсткими обмеженнями свобод. Незалежно від оцінок, його постать назавжди вписана в історію Ірану та Близького Сходу ХХ століття як людина, яка зуміла перетворити релігійну ідею на реальну державну силу.
Сьогодні, коли світ спостерігає за подальшими змінами в регіоні, розуміння феномену Хомейні допомагає краще бачити корені багатьох сучасних процесів — від ролі релігії в політиці до динаміки протистояння між різними моделями розвитку. Його життя нагадує: ідеї, народжені в маленькому містечку, можуть змінити долю цілої нації і вплинути на весь світ.
About the Author
