Шахед 136: дрон-камикадзе, що змінив правила сучасної війни

Шахед 136, відомий у російській номенклатурі як Герань-2, — це іранський барражируючий боєприпас типу one-way attack drone, який з 2022 року став одним із наймасовіших інструментів далекобійних ударів у війні проти України. Цей апарат з дельтавидним крилом, поршневим двигуном і бойовою частиною вагою до 50 кг (а в російських модифікаціях — до 90 кг) здатен долати відстань у 1000–2500 км залежно від конфігурації, летіти на висоті від 60 до 4000 метрів і вражати цілі з точністю, що забезпечується супутниковою навігацією GNSS у поєднанні з інерційною системою.

Його поява на полі бою продемонструвала фундаментальну асиметрію: відносно дешевий дрон вартістю 20–80 тисяч доларів змушує супротивника витрачати ракети-перехоплювачі за мільйони доларів або шукати принципово нові, дешевші способи протидії. Масові рої цих апаратів, запущені з вантажівок або наземних пускових установок, перевантажують системи ППО, руйнують енергетичну інфраструктуру та створюють постійний психологічний тиск на цивільне населення.

З часом конструкція еволюціонувала. Російське виробництво в особливій економічній зоні Алабуга в Татарстані дозволило значно наростити випуск, впровадити більші бойові частини, покращену стійкість до радіоелектронної боротьби та навіть елементи штучного інтелекту для автономного розпізнавання цілей у термінальній фазі польоту. У 2025–2026 роках з’явилися версії з камерами та процесорами NVIDIA Jetson, а також реактивні модифікації Герань-3.

Походження та історія появи на полі бою

Іранська компанія HESA у співпраці з Shahed Aviation Industries розробила шахед 136 як логічне продовження меншої моделі шахед 131. Перші публічні кадри з’явилися наприкінці 2021 року. Апарат одразу привернув увагу простотою конструкції: дельтавидне крило, що переходить у фюзеляж, штовхаючий гвинт і мінімум складної електроніки. Двигун MD-550 — це фактично зворотна інженерія німецького Limbach L550E, чотирициліндрового двотактного бензинового мотора потужністю близько 50 к.с.

Росія почала отримувати іранські шахеди влітку 2022 року. Перші удари по українських позиціях зафіксували у вересні того ж року під час контрнаступу під Харковом. Уже до жовтня дрони масово застосовували для атак на енергетичну інфраструктуру — тоді багато міст на кілька днів залишалися без світла. З 2023 року Росія розгорнула власне виробництво на заводі в Алабуга. До весни 2025 року там зібрали понад 26 тисяч апаратів, а темпи сягали 170 одиниць на добу. У 2025–2026 роках щомісячний випуск оцінювали в 3000 і більше штук залежно від комплектації.

Технічні характеристики шахед 136: розбір конструкції

Апарат має довжину 3,5 метра, розмах крила 2,5 метра та злітну масу близько 200 кг (російські варіанти — до 240 кг). Дельтавидна схема з вертикальними стабілізаторами на кінцях крил забезпечує хорошу стійкість і зменшує ефективну поверхню розсіювання радара завдяки сотовій структурі всередині крил. Фюзеляж виконаний зі склопластику з елементами вуглецевого волокна в пізніших російських версіях.

У носовій частині розміщена бойова частина. Стандартна іранська — 40–50 кг осколково-фугасної дії. Російські інженери створили варіанти до 90 кг (зменшує дальність до приблизно 650 км через менший об’єм палива), а також термобаричні та комбіновані з цирконієвими елементами для запалюючого ефекту. Двигун MD-550 розташований у хвості, працює на звичайному бензині й обертає дволопатевий штовхаючий гвинт. Крейсерська швидкість — близько 185 км/год.

Навігація базується на GNSS (GPS/GLONASS) з чотирьохелементною антеною на правому крилі та інерційній системою. Нові партії отримали антени з керованим діаграмою спрямованості (CRPA) для кращої стійкості до глушіння, а деякі — оптичні системи з елементами штучного інтелекту. Запуск здійснюється за допомогою твердопаливного прискорювача з рейкових пускових установок, які монтують на вантажівки або стаціонарні майданчики.

Ці цифри показують головну перевагу апарата: поєднання відносно низької вартості з достатньою дальністю та масою бойової частини для ураження критичної інфраструктури.

Як шахед 136 діє в реальних умовах бою

Дрон не патрулює і не шукає цілі самостійно в класичному розумінні. Координати закладають перед запуском. Апарат летить за програмою, коригуючи курс за супутниковими сигналами. Наближаючись до цілі, він пікірує або продовжує горизонтальний політ до зіткнення. Гучний звук двигуна, що нагадує старий мопед або газонокосарку, став характерною «візитівкою» нічних атак.

У практиці російські війська запускають рої по 20–100 і більше апаратів одночасно, часто змішуючи бойові шахеди з дешевими імітаційними дронами Gerbera. Це змушує українські розрахунки ППО розподіляти ресурси. Частина дронів летить на малій висоті, використовуючи рельєф місцевості. Деякі сучасні версії здатні отримувати корекцію по радіоканалу або використовувати оптичне розпізнавання в кінцевій фазі.

Ефект від одного успішного удару може бути значним: ураження трансформаторної підстанції, пошкодження житлових кварталів або військових об’єктів. Водночас масовість компенсує невисоку точність окремих апаратів.

Російське виробництво Герань-2 та еволюція конструкції

Завод в Алабуга став ключовим елементом російської стратегії. Спочатку там збирали іранські комплекти, потім перейшли до повної локалізації багатьох компонентів. До 2025–2026 років підприємство видавало тисячі апаратів щомісяця. Вартість одного дрона впала з приблизно 200 тисяч доларів за експортну іранську версію до 30–80 тисяч за російську.

Модифікації включають збільшені бойові частини, покращені антени для роботи в умовах глушіння, термобаричні варіанти та експериментальні зразки з елементами ШІ. У 2025 році українські сили збили апарат серії MS з камерою та процесором NVIDIA Jetson Orin — це свідчить про перехід до автономнішого наведення. З’явилися також реактивні Герань-3, що розвивають значно вищу швидкість.

Вплив шахед 136 на українську протиповітряну оборону

Українські військові та волонтери швидко адаптувалися. Окрім традиційних зенітно-ракетних комплексів, з’явилися мобільні групи «мисливців на мопеди» з великокаліберними кулеметами та автоматичними гарматами. Розробили мережі акустичних датчиків, які виявляють характерний звук двигуна на відстані. Активно застосовують FPV-дрони-перехоплювачі та спеціальні дрони-винищувачі.

Ефективність перехоплення часто сягає 70–90 % за сприятливих умов, проте обсяг запусків робить систему вразливою до виснаження. Дешевизна шахеда змушує шукати асиметричні відповіді — від електронної боротьби до власних далекобійних дронів українського виробництва, таких як Batyar, анонсований у 2025 році.

Ключова проблема, з якою зіткнулася українська оборона, — це не окремі апарати, а їхня масовість у поєднанні з низькою вартістю.

Цікаві факти про шахед 136

Глобальний контекст та перспективи розвитку

Шахед 136 уже вийшов за межі українсько-російського конфлікту. Іран застосовував подібні апарати під час ударів по Ізраїлю у 2024 році. Аналогічні технології поширюються в інших регіонах. У відповідь Україна, США та союзники почали розробляти власні аналоги — від українського Batyar до американсько-європейського Artemis ALM-20.

У 2026 році шахед 136 залишається не просто зброєю, а індикатором нової парадигми: коли маса дешевих автономних апаратів здатна кинути виклик традиційним системам оборони. Подальша інтеграція штучного інтелекту, реактивних двигунів та покращених засобів радіоелектронної боротьби робить цю платформу ще небезпечнішою. Водночас досвід України показує, що ефективна протидія можлива через поєднання технологій, тактики та інновацій на всіх рівнях — від волонтерських груп до державних програм розробки власних дронів.

About the Author

Юлія Коробка

Administrator

Visit Website View All Posts