Міжнародний тероризм: еволюція загрози у глобалізованому світі

Міжнародний тероризм — це форма політичного насильства, яку здійснюють недержавні актори або групи з міжнародним резонансом, маючи на меті залякування населення чи примушування урядів і організацій до певних дій. Він виходить за межі однієї держави, часто спирається на транснаціональні мережі, ідеології та сучасні технології комунікації. На відміну від звичайного криміналу чи конвенційної війни, тероризм свідомо обирає цивільних або символічні цілі, щоб створити атмосферу страху й дестабілізувати суспільний порядок.

У 2025 році глобальна картина демонструє суперечливі тенденції: загальна кількість загиблих від тероризму знизилася на 28 % до 5582 осіб, а кількість інцидентів — на 22 % до 2944. Водночас насильство стало більш концентрованим у кількох регіонах і групах, а в західних країнах з’явилися нові масові атаки, здійснені одинаками або невеликими осередками, натхненними ісламістською ідеологією. Це свідчить про те, що тероризм не зник, а трансформувався, пристосувавшись до цифрового середовища та слабких держав.

Розуміння сучасного міжнародного тероризму потребує поєднання юридичного аналізу, історичного контексту, даних про поточні загрози та усвідомлення людської ціни кожного інциденту. Тільки такий підхід дозволяє побачити не лише цифри в звітах, а й реальні механізми, які живлять насильство, та шляхи його стримування.

Визначення поняття та правові рамки

Міжнародне право досі не виробило єдиного універсального визначення тероризму. Натомість використовують робочі формулювання. Декларація Генеральної Асамблеї ООН 1994 року описує тероризм як «злочинні акти, вчинені з наміром або розрахунком створити обстановку терору серед широкого загалу, групи осіб або окремих осіб з політичною метою». Резолюція Ради Безпеки 1566 (2004) уточнює: це кримінальні дії, що завдають смерті або тяжких тілесних ушкоджень цивільним, із метою залякування населення або примушування уряду чи міжнародної організації до певних дій.

В українському законодавстві, зокрема в Законі «Про боротьбу з тероризмом», міжнародний тероризм визначають як суспільно небезпечні насильницькі дії, здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями або групами, іноді за підтримки державних органів окремих країн. Йдеться про захоплення заручників, вбивства невинних, руйнування критично важливої інфраструктури або погрозу застосування зброї масового ураження для досягнення політичних цілей.

Ключові елементи, які повторюються в більшості визначень: недержавний характер виконавців, намір створити страх, політична або ідеологічна мотивація та транснаціональний вимір. Дискусії точаться навколо того, чи включати до поняття дії держав (державний тероризм або спонсорування проксі-груп), а також чи відрізняти тероризм від національно-визвольної боротьби. Відсутність єдиного визначення ускладнює створення всеосяжної міжнародної конвенції, хоча секторальні угоди з авіації, морського судноплавства, бомбових терактів та ядерного тероризму вже діють.

Історична еволюція: від анархістів до цифрових одинаків

Сучасний міжнародний тероризм у його впізнаваній формі зародився наприкінці 1960-х. Перші хвилі пов’язані з палестинськими групами, які здійснювали викрадення літаків та атаки на ізраїльські та західні цілі, привертаючи увагу світової преси. У 1970–1980-х роках Європу потрясали дії ІРА, ЕТА, «Червоних бригад» та інших націоналістичних і ліворадикальних груп. Їхні атаки були відносно «прицільними» — політичні вбивства, вибухи в урядових будівлях.

1990-ті та початок 2000-х стали поворотними: на перший план вийшов релігійно мотивований тероризм. «Аль-Каїда» організувала серію атак, кульмінацією яких стали події 11 вересня 2001 року в США — майже три тисячі загиблих. Це стало каталізатором глобальної «війни з тероризмом», вторгнень в Афганістан та Ірак, створення антитерористичних коаліцій. У відповідь на ці події та хаос у регіоні виникла «Ісламська держава» (ІД), яка у 2014–2015 роках контролювала значні території в Сирії та Іраку, проголосила халіфат і здійснила низку кривавих атак у Європі — Париж (2015, 130 загиблих), Брюссель, Ніцца (2016, 86 загиблих).

Після військової поразки територіального ядра ІД у 2019 році організація перейшла до моделі «віртуального халіфату» — натхнення одинаків через інтернет. Паралельно посилилися афілійовані групи в Африці та Азії. Сьогоднішній тероризм — це вже не лише ієрархічні структури з таборами підготовки, а й швидка онлайн-радикалізація, де алгоритми соціальних мереж скорочують час від першої ідеї до дії з місяців до тижнів.

Сучасний стан: дані Global Terrorism Index 2026 та регіональні осередки

Згідно з Global Terrorism Index 2026, опублікованим Інститутом економіки та миру, 2025 рік приніс помітне зниження глобального рівня насильства, однак картина залишається тривожною через концентрацію загроз. Більше половини всіх загиблих припадає на Сахель — регіон, де у 2007 році тероризм був майже непомітним. Чотири групи — «Ісламська держава» та її афілійовані структури, Jamaat Nusrat Al-Islam wal Muslimeen (JNIM), Tehrik-e-Taliban Pakistan (TTP) та «Аль-Шабааб» — відповідальні за близько 70 % усіх смертей від тероризму.

Найбільш ураженими країнами стали Пакистан (1139 загиблих), Буркіна-Фасо, Нігер, Нігерія та Малі. У Західній Європі та Північній Америці загальна кількість жертв зросла, хоча абсолютні цифри залишаються порівняно невеликими. Два гучні інциденти 2025 року ілюструють нову реальність: 1 січня у Новому Орлеані (США) громадянин США, ветеран армії Шамсуд-Дін Джаббар, натхненний ІД, здійснив таран вантажівкою натовпу на вулиці Бурбон під час святкування Нового року — загинуло близько 15 осіб. 14 грудня у Сіднеї (Австралія) батько та син, також пов’язані з ідеологією ІД, відкрили вогонь по святкуванню Хануки на Бонді-Біч — 15 загиблих і понад 40 поранених. Це наймасштабніша терористична атака в історії Австралії.

Корені явища: чому тероризм продовжує існувати

Тероризм ніколи не зводиться до однієї причини. Структурні фактори — слабкі державні інститути, корупція, економічна нерівність, тривалі конфлікти та порушення прав людини з боку силових структур — створюють благодатний ґрунт для вербування. У Сахелі багато рекрутів джихадистських груп називають саме зловживання з боку армії та поліції головним мотивом приєднання.

Ідеологічний компонент надає сенс і виправдання насильству. Салафістсько-джихадистська пропаганда малює картину глобальної війни проти мусульман і пропонує «шлях героя» через участь у «священній боротьбі». Водночас у деяких регіонах активізуються й інші ідеології — від ультраправих до нігілістичних або змішаних.

Особистісні та соціальні чинники відіграють не меншу роль. Дослідження показують, що значна частина радикалізованої молоді на Заході має досвід психологічного насильства, соціальної ізоляції або травми. Інтернет і алгоритми соціальних мереж прискорюють цей процес, пропонуючи готові наративи та спільноти «посвячених». У країнах Сахелю до цього додається безробіття молоді та вплив кліматичних змін на традиційні джерела доходу.

Технології стали потужним каталізатором. Зашифровані месенджери, короткі відео в TikTok та Telegram, ігрові механіки («гейміфікація») дозволяють вербувати та готувати людей дистанційно. Фінансування часто йде через злочинну діяльність, криптовалюту або традиційні системи типу хавала.

Вплив на суспільства та міжнародні відносини

Кожна терористична атака завдає удару не лише по жертвах та їхніх близьких. Вона змінює повсякденне життя мільйонів: посилюється охорона аеропортів, з’являються нові закони про спостереження, зростає недовіра між громадами. Після атак у Європі 2015–2016 років багато країн посилили антитерористичне законодавство, що викликало дебати про баланс між безпекою та громадянськими свободами.

Економічні наслідки вимірюються мільярдами доларів щорічно — витрати на безпеку, втрати туризму, страхування, зниження інвестицій у нестабільні регіони. Політично тероризм часто використовують для мобілізації електорату, посилення націоналістичних настроїв або виправдання жорстких заходів щодо мігрантів і меншин, навіть коли статистика не підтверджує прямий зв’язок.

На міжнародному рівні явище стимулює створення коаліцій, обмін розвідданими та спільні операції. Водночас воно поглиблює розбіжності: одні країни акцентують військові рішення, інші — необхідність боротьби з кореневими причинами через розвиток і діалог. Конфлікти в Україні, Газі чи Судані створюють додаткові можливості для експлуатації нестабільності терористичними групами, хоча самі по собі ці конфлікти належать до категорії збройних зіткнень, а не класичного тероризму.

Протидія: що працює, а що — ні

Ефективна боротьба з міжнародним тероризмом поєднує кілька рівнів. Військові та правоохоронні заходи — знищення лідерів, порушення логістики, запобігання атакам — дали результати проти територіального ІД та багатьох закордонних осередків. Багато потенційних терактів у Європі та США були зірвані завдяки розвідці та співпраці спецслужб.

Фінансовий тиск через механізми FATF та санкції ускладнює рух коштів. Правові інструменти — національні закони та міжнародні конвенції — дозволяють переслідувати терористів навіть за межами країни вчинення злочину.

Найскладнішим залишається «м’який» компонент: програми протидії насильницькому екстремізму (CVE), дерадикалізація, робота з громадами, освіта та створення альтернативних наративів. Успіхи тут нерівномірні — деякі саудівські та європейські програми показали зниження рецидиву, інші зазнали критики за поверховість або стигматизацію цілих спільнот.

Головні виклики сьогодення: швидка адаптація супротивника до нових технологій, проблема шифрування, зростання гібридних ідеологій, а також ризик «blowback» — негативних наслідків військових операцій, які самі стають джерелом нових grievance. Крім того, політична фрагментація у світі ускладнює узгоджені дії на глобальному рівні.

Перспективи та нові виклики

Найближчі роки, ймовірно, принесуть подальшу концентрацію насильства в нестабільних регіонах Африки та Південної Азії, зростання ролі одинаків та невеликих осередків на Заході, а також спроби терористичних груп використовувати дрони, штучний інтелект для пропаганди та, можливо, кібератаки на критичну інфраструктуру. Молодь залишатиметься особливо вразливою через цифрове середовище та соціальні розриви.

Водночас історія показує, що тероризм, попри всю жорстокість, рідко досягає стратегічних цілей у довгостроковій перспективі. Суспільства демонструють здатність до відновлення, а держави — до адаптації інструментів протидії. Ключ до стримування загрози лежить не лише в силових операціях, а й у зміцненні інститутів, інклюзивному розвитку, протидії дезінформації та збереженні простору для діалогу навіть у найскладніших умовах.

Розуміння міжнародного тероризму як динамічного, багатошарового явища — перший крок до того, щоб його тінь ставала дедалі коротшою.

About the Author

Юлія Коробка

Administrator

Visit Website View All Posts