Дмитро Хилюк — український журналіст, кореспондент одного з найбільших інформагентств країни УНІАН, який став символом журналістської стійкості під час повномасштабного вторгнення Росії. Викрадений російськими військовими просто з подвір’я власного будинку в селі Козаровичі під Києвом на початку березня 2022 року, він провів у неволі три з половиною роки як цивільний заручник. Його історія — це не лише хроніка викрадення та звільнення 24 серпня 2025 року в рамках обміну полоненими, а й глибоке свідчення про системні порушення міжнародного права, інформаційний вакуум у російських в’язницях і силу людського духу, що не зламався навіть у найтемніших умовах.
Народжений 12 червня 1975 року, філолог за освітою та випускник аспірантури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Хилюк обрав шлях журналіста під впливом Помаранчевої революції. Тисячі його матеріалів про політику, судочинство, економіку та банківську сферу формували суспільну думку в Україні протягом двох десятиліть. Після звільнення він повернувся до колег, поділився пережитим у численних інтерв’ю та став голосом за інших цивільних заручників, підкреслюючи, як публічність рятує життя в російських катівнях.
Ранні роки та несподіваний поворот у журналістику
Життя Дмитра Хилюка до 2005 року складалося з класичних для інтелігентної родини шляхів: філологічна освіта, аспірантура в КНУ, мрії про викладання української та російської мов. Але низькі зарплати в школах і університетах змусили його шукати інше. Саме Помаранчева революція 2004 року стала тим каталізатором, який змінив усе. Хилюк щодня стояв на Майдані, відчуваючи, як повітря насичене надією та змінами. Факультетські викладачі, за винятком одного завідувача кафедри, який глузливо називав Віктора Януковича «гопником», підтримували студентів і випускників.
У січні 2005 року, коли Віктор Ющенко склав присягу, Хилюк уже вирішував: час діяти. Дівчина порадила спробувати журналістику, і 1 лютого 2005 року він прийшов у інформаційне агентство «Контекст Медіа». Там почалася його кар’єра — з прес-конференцій уряду, Національного банку, репортажів про економіку та політику. Робота вимагала точності, швидкості та вміння ставити влучні запитання. За словами самого журналіста, головне — бути в епіцентрі подій, фіксувати факти оперативно і неупереджено.
Цей період сформував його як професіонала. Хилюк швидко перейшов у інші видання — «РБК-Україна», «Незалежне бюро новин», «ForUm», «News24UA». Кожне нове місце давало ширший горизонт: від банківських скандалів до аналізу судових процесів. У грудні 2013 року він приєднався до команди УНІАН, де спеціалізувався на роботі з судами та правоохоронними органами. Тисячі публікацій, сотні репортажів — його тексти ставали частиною щоденного інформаційного потоку країни.
Кар’єра в УНІАНі: фокус на правосудді та антикорупції
УНІАН став для Дмитра Хилюка справжнім домом. Тут він розкрився як аналітик, який не просто передавав новини, а занурювався в деталі. Його матеріали про судову реформу, антикорупційні розслідування та політичні процеси допомагали читачам розуміти складні механізми української держави. Журналіст часто бував у залах судів, спілкувався з адвокатами, правозахисниками та посадовцями, завжди тримаючи руку на пульсі.
Особливої ваги набували його репортажі в кризові моменти. Коли країна переживала політичні турбулентності чи економічні виклики, Хилюк знаходив ті деталі, які робили текст живим і переконливим. Колеги згадують його як людину, яка вміє поєднувати холодний професіоналізм із людським теплом — завжди готовий допомогти новачкам і поділитися контактами.
До повномасштабного вторгнення він жив у селі Козаровичі Вишгородського району Київської області разом із батьками. Це тихе місце на лівому березі Ірпеня стало для нього не лише домом, а й точкою, звідки він продовжував працювати навіть у перші дні війни.
Окупація Київщини: останні репортажі перед викраденням
27 лютого 2022 року Дмитро Хилюк надіслав свій останній репортаж з окупованого села. Він описував, як українські військові підірвали міст через Ірпінь біля Демидова, пошкодили греблю в Козаровичах, як лівобережжя Київщини відрізане від столиці. Світло зникло, води не було, магазини порожніли, інтернет ледь тримався. Російські військові вже ходили по хатах, а люди ховалися вдома під обстрілами.
3 березня окупанти прийшли просто на подвір’я будинку Хилюків. Разом із батьком Василем його схопили, зв’язали руки скотчем, заклеїли очі. Спочатку утримували в ангарах на території окупованого Димера. Батька відпустили через вісім днів — 11 березня. Дмитро ж зник. Правозахисники відразу зафіксували викрадення: це був не поодинокий випадок, а частина системної політики залякування журналістів і цивільних.
Кримінальну справу за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни) відкрила Офіс Генпрокурора. Міжнародні організації — від «Репортерів без кордонів» до Комітету захисту журналістів — вимагали негайного звільнення.
1271 день у російському пеклі: голод, холод і повна ізоляція
З Козарович Хилюка вивезли до СІЗО в Росії — спочатку в Новозибков, потім у колонію №7 у селі Пакіно Володимирської області. Умови були жахливими: тотальний інформаційний вакуум, зафарбовані вікна камер, відсутність годинників. Полонені не знали, котра година, який день, що відбувається в Україні. Новоприбулі військові ставали єдиним джерелом новин — уривчастих і фрагментарних.
Голод гриз постійно. Журналіст зізнавався, що пробував їсти зубну пасту, аби хоч якось вгамувати біль у шлунку. Холод пронизував кістки, медичної допомоги майже не було. Схуд до критичної ваги, з’явилися сліди від корости. Психологічний тиск — постійний: допити, приниження, заборона листування. За три роки до нього дійшов лише один лист — від родини та колег з УНІАН, датований червнем 2023-го.
Але навіть там Хилюк знаходив спосіб опиратися. «Я знав, що вони хочуть нас знищити, і тримав їм дулю в кишені», — розповів він пізніше. Внутрішня сила, віра в Україну та підтримка побратимів допомагали вистояти. Світло лякало окупантів — тому й тримали в темряві, але дух журналіста залишався незламним.
Звільнення 24 серпня 2025 року: день, коли повернулося життя
24 серпня 2025 року, у День Незалежності України, Дмитро Хилюк став одним із восьми цивільних, яких повернули додому в рамках масштабного обміну. Президент Володимир Зеленський оприлюднив фото моменту. Перше, що вразило після років темряви, — годинник в автобусі в Білорусі. «Ми навіть не знали, котра година», — згадував він у першому інтерв’ю «Слідству.Інфо».
Повернення стало емоційним вибухом. Хилюк потроху приходив до тями, усвідомлюючи, скільки подій пропустив: від контрнаступів до демоліції церков Московського патріархату. Перші дні — це знайомство з новою реальністю, де все оточуюче здавалося незнайомим після пасивності полону.
Після полону: місії, інтерв’ю та голос за заручників
Звільнений журналіст не залишився осторонь. Він об’їздив країни з місіями, розповідаючи про злочини Росії. Разом із екс-мером Херсона Володимиром Миколаєнком виступав перед українською громадою в Ізраїлі, ділився жахіттями катівень. У Європі підкреслював: публічність покращує умови утримання полонених. «Світло їх лякає», — повторював він.
В інтерв’ю ТСН, LB.ua, РБК-Україна та іншим Хилюк говорив про контраст: вразила політична гризня в Україні, але ще більше — сила народу. Він повернувся до УНІАН, планує продовжувати роботу, фокусуючись на темах, які знає найкраще. Його свідчення стануть важливими для майбутніх трибуналів.
Цікаві факти про Дмитра Хилюка
Факт 1. Під час Помаранчевої революції Хилюк щодня бував на Майдані, а факультетські викладачі жартома називали Януковича «гопником».
Факт 2. У полоні він пробував їсти зубну пасту, щоб вгамувати голод, а єдиний лист дійшов лише за три роки.
Факт 3. Після звільнення першим, що вразило, став звичайний годинник у транспорті — символ повернення до нормального часу.
Факт 4. Хилюк спеціалізувався на судових процесах і антикорупції, його матеріали допомагали розкривати системні проблеми в Україні ще до війни.
Факт 5. 1271 день полону зробили його одним із найдовше утримуваних цивільних журналістів у сучасній історії конфлікту.
| Рік | Подія | Ключові деталі |
|---|---|---|
| 1975 | Народження | 12 червня, філолог за покликанням |
| 2005 | Початок кар’єри | 1 лютого, «Контекст Медіа» після Помаранчевої революції |
| 2013 | УНІАН | Спеціалізація на судах і політиці |
| 2022 | Викрадення | 3 березня в Козаровичах разом з батьком |
| 2025 | Звільнення | 24 серпня, День Незалежності |
Дані хронології зібрано за матеріалами УНІАН та Інституту масової інформації.
Історія Дмитра Хилюка продовжує надихати. Він не просто повернувся — він приніс із собою правду, яка має звучати голосніше за будь-яку пропаганду. Кожен його репортаж тепер несе додаткову вагу, а голос — силу, народжену в темряві полону. Україна продовжує боротися, а такі люди, як він, нагадують, чому ця боротьба варта кожної хвилини.
About the Author
