Віктор Розовий народився 9 жовтня 1989 року у Львові й уже в студентські роки зрозумів, що сцена — його стихія. Разом із друзями Святославом Антіповим та Дмитром Гояном він створив команду «Загорецька Людмила Степанівна», названу на честь реальної працівниці гуртожитку Львівської політехніки. Цей жартівливий хід став візитівкою їхнього стилю — абсурдного, близького до життя й водночас гострого. У 2017 році команда перемогла в третьому сезоні «Ліги сміху», а 2018-го здобула Літній кубок фестивалю в Одесі.
Віктор швидко став впізнаваним обличчям українського гумору: знімався в «Іграх приколів», вів випуски «Ліги сміху» разом із Євгеном Кошовим, випускав на YouTube контрабандистські пісні під псевдонімом «Kurva matj». Його гумор завжди поєднував самоіронію з точними спостереженнями за українською дійсністю.
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Віктор не вагався. Він добровільно записався до полку ССО «Азов», який пізніше став 3-ю окремою штурмовою бригадою ЗСУ. Пройшов навчання на снайпера й воював на Херсонському та Бахмутському напрямках. 21 березня 2024 року під час мінометного обстрілу в селі Орлівка біля Авдіївки уламок 120-міліметрової міни пробив шолом і пошкодив праву та частково ліву півкулі мозку. Лікарі в Дніпрі врятували йому життя, але попереду були місяці коми, втрата смаку й нюху, геміпарез і спастичність.
Сьогодні, у липні 2026 року, Віктор продовжує реабілітацію. Він уже робить самостійні кроки з палицею та ортезами, готується до операції в Нідерландах, щоб зменшити спастичність і покращити ходьбу. Паралельно випускає книгу «Я у таборі F» — чесну драмедію про службу, побратимів, страх, силу й відновлення, яке триває не лише в тілі, а й у душі. Його нова обраниця Яна-Катерина з Львова підтримує в найважчі моменти. Історія Віктора Розового — це не просто біографія. Це жива розповідь про те, як гумор допомагає виживати, коли все навколо руйнується, і як навіть після втрати частини мозку людина знаходить сили йти далі.
Ранні роки у Львові та перші кроки в гуморі
Львів 1990-х і 2000-х років формував характер майбутнього коміка. Віктор виріс у мікрорайоні Рясне-2, де звичайні підліткові компанії, футбол і перші спроби жартувати на вулиці стали фундаментом. Він грав за збірну Львівської політехніки, а після її розпаду — за команду «Метр сімдесят». Футбол навчив його командній роботі та вмінню тримати удар — навички, які згодом знадобилися і на сцені, і на фронті.
Студентське життя подарувало не лише знання (Віктор закінчив Національний університет «Львівська політехніка»), а й головних соратників. Разом зі Святославом Антіповим і Дмитром Гояном вони вирішили, що існуючі команди занадто серйозні або шаблонні. Назва «Загорецька Людмила Степанівна» з’явилася спонтанно — це було ім’я жінки, яка працювала в гуртожитку. Хлопці зрозуміли: справжній гумор народжується з реальності, з імен і ситуацій, які всі впізнають. Так народився стиль, де абсурд переплітається з теплотою й легкою провокацією.
Створення команди «Загорецька Людмила Степанівна» та тріумф у «Лізі сміху»
«Ліга сміху» на той час уже стала головним майданчиком для нового покоління українських коміків. Команда Віктора пройшла регіональні відбори Західної ліги, потрапила до третього сезону й у фіналі змагалася з молдовською командою «Стоянівка». Перемога була спільною — і це лише підкреслило дух змагання без жорсткої ворожнечі. У 2018 році на фестивалі в Одесі вони здобули Літній кубок під тренерством Станіслава Боклана.
Виступи команди відрізнялися свіжістю: замість банальних жартів про політику чи побут — точні, іноді жорсткі спостереження про людські слабкості, стосунки й українську ідентичність. Віктор часто був «якорем» — тим, хто тримає ритм і вміє повернути зал навіть після ризикованого жарту. Паралельно він знімався в «Іграх приколів» на 1+1, грав у серіалах «Скажене весілля», «Зірконавти», «Країна У 2.0». Його впізнавали на вулицях, запрошували на корпоративи та весілля. Гумор приносив не лише популярність, а й стабільний заробіток — до 2022 року Віктор вів події по всій Україні.
Від сцени до фронту: мотивація та служба в 3-й окремій штурмовій бригаді
Ще 2014 року Віктор хотів піти на фронт, але обставини не дозволили. Це залишило глибокий слід — докори сумління не відпускали роками. Коли 2022-го росія розпочала повномасштабне вторгнення, він уже не сумнівався. Наприкінці лютого записався добровольцем до полку ССО «Азов», який невдовзі реорганізували в 3-ю окрему штурмову бригаду ЗСУ. Пройшов снайперську підготовку й опинився на найгарячіших ділянках — Херсонщина та Бахмут.
На фронті Віктор не лише воював, а й фіксував події для офіційного YouTube-каналу бригади. Його репортажі показували не лише бойову роботу, а й побут, побратимство, моменти тиші між обстрілами. Гумор не зник — він став іншим: чорнішим, точнішим, таким, що допомагає не зійти з розуму. Багато побратимів відзначали, що його присутність знімала напругу навіть у найскладніші дні. Служба тривала до березня 2024 року.
21 березня 2024 року: поранення, яке змінило все
День, який розділив життя на «до» й «після». Під час виконання бойового завдання в селі Орлівка поблизу Авдіївки 120-міліметрова міна розірвалася за метр від окопу. Уламок пробив шолом, пошкодив праву та частково ліву півкулі мозку. Віктора терміново доправили до лікарні Мечникова в Дніпрі, де оперував нейрохірург Андрій Сірко. Уламок видалили, але пошкодження були важкими.
Наступні місяці — кома, боротьба за життя, поступове пробудження. Віктор втратив відчуття смаку та запаху, отримав геміпарез (слабкість однієї половини тіла), спастичність лівих кінцівок, парез правої стопи, порушення слуху та зорово-просторового сприйняття. Лікарі констатували втрату близько 30 % мозкової тканини. Реабілітація почалася майже одразу — спочатку в Україні, потім за кордоном. У серпні 2024 року встановили титанову пластину в череп. Жарт Віктора: «Шрамів не додалось, а заліза в голові побільшало».
Боротьба за життя: кома, перші кроки та операція в Нідерландах
Реабілітація — це щоденна, виснажлива робота, де кожна дрібниця стає перемогою. У квітні 2025 року Віктор уперше зробив самостійні кроки — з палицею, в ортезах, зігнутий, але сам. «Кароче, потрохи починаю ходити. Ущербно, але сам — а це означає, що подальша повноцінна ходьба — питання часу й занять», — ділився він. Нейропластичність мозку творить дива, але процес повільний і болісний.
У 2026 році, щоб позбутися спастичності, яка заважає нормальній ходьбі, Віктор поїхав до Нідерландів. Операція, на яку він чекав у липні, має стати черговим етапом повернення до повноцінного руху. Реабілітація триває не лише фізично — вона внутрішня. Багато ветеранів відзначають, що після важких поранень голови змінюється сприйняття світу, пріоритети, навіть гумор. Віктор не приховує труднощів, але й не драматизує: «Все ок. Потроху».
Особисте життя: шлюб, публічний розрив та нова глава
8 березня 2024 року Віктор одружився з Ольгою Мерзлікіною — моделлю, гумористкою та авторкою YouTube-каналу «Горобина». Весілля було стильним, у чорно-білому дрес-коді, серед гостей — друзі з гумористичного цеху. Шлюб тривав трохи більше року. У травні-червні 2025-го пара офіційно розлучилася.
Причини розриву стали предметом гучного публічного обговорення після інтерв’ю Віктора блогерці Раміні Есхакзай. Він зізнався в трьох зрадах (дві під час війни, одна 2019 року), розповів про складні аспекти стосунків і про те, що шлюб укладався частково через бажання мати дітей перед від’їздом на фронт. Ольга зі свого боку говорила про зради та емоційне вигорання. Були й фінансові суперечки навколо донатів на реабілітацію та можливого контракту на 500 тисяч гривень.
Суспільство розділилося: хтось підтримав право ветерана на приватність і чесність, хтось критикував за надмірну відвертість. Віктор пізніше зазначив, що не шкодує про інтерв’ю, але вибір співрозмовника має значення. Сьогодні він у стосунках з Яною-Катериною зі Львова. Вона з’явилася в його житті в момент, коли хвиля хейту була найсильнішою, і стала опорою. Віктор не планує другого шлюбу найближчим часом — каже, що зараз головне — відновлення й книга.
Книга «Я у таборі F»: чесна історія про війну, побратимів та внутрішню силу
У видавництві Adaptation Books готується до виходу (з передзамовленнями та авторськими підписами) книга «Я у таборі F». Це драмедія — жанр, де гумор і жорстка правда про війну йдуть поруч. Віктор розповідає про рішення стати на захист країни, про службу в 3 ОШБр, про побратимів, про той день у березні 2024-го, про кому, про відновлення й про те, як інтерв’ю Раміні вплинуло на його життя.
Книга не прикрашає й не героїзує. Вона показує страх, який зникає, коли розумієш, що смерть — це просто ще один варіант, і силу, яка з’являється, коли залишається тільки йти вперед. Передзамовлення обмежене, і всі екземпляри, замовлені заздалегідь, Віктор підписує особисто. Для багатьох читачів це стане не просто історією одного чоловіка, а дзеркалом, у якому відбивається досвід тисяч українських ветеранів.
Хронологія ключових етапів життя Віктора Розового
| Дата / Період | Подія | Значення для життя |
|---|---|---|
| 9 жовтня 1989 | Народження у Львові | Початок шляху львівського хлопця, який любив футбол і жарти |
| 2017 | Перемога в 3 сезоні «Ліги сміху» | Національне визнання, нова хвиля популярності українського гумору |
| Кінець лютого 2022 | Доброволець до 3 ОШБр | Рішення, яке зняло багаторічні докори сумління |
| 21 березня 2024 | Важке поранення голови під Авдіївкою | Момент, після якого почалася нова боротьба за життя |
| Квітень 2025 | Перші самостійні кроки | Символічна перемога над травмою, надія на повноцінне відновлення |
| 2025–2026 | Розлучення, нова книга, операція в Нідерландах | Переосмислення особистого й публічного, продовження шляху |
Цікаві факти про Віктора Розового
- Назва команди — реальна історія. «Загорецька Людмила Степанівна» — це не вигадка сценаристів, а ім’я жінки, яка працювала в студентському гуртожитку Львівської політехніки. Хлопці просто взяли те, що було навколо, і перетворили на фірмовий жарт.
- Докори сумління 2014 року. Віктор хотів піти на фронт ще під час перших подій на сході, але не зміг. Це відчуття «я не зробив тоді» стало одним із головних мотиваторів у 2022-му.
- Втрата чуттів після поранення. Після уламка міни Віктор втратив смак і нюх. Для людини, яка жила гумором і сценою, це стало одним із найболючіших наслідків — їжа перестала приносити задоволення.
- 30 % мозку. В одному з інтерв’ю Віктор згадав, що лікарі констатували втрату приблизно 30 % мозкової тканини. Попри це, він не лише вижив, а й повертається до активного життя.
- Перші кроки через рік. У квітні 2025 року, рівно через рік після поранення, Віктор уперше пройшов кілька метрів самостійно — з палицею, в ортезах, але сам. Це стало символом для тисяч людей, які стежать за його відновленням.
- Книга з автографом і обмеженим тиражем. Передзамовлення «Я у таборі F» відкрили з можливістю отримати особистий підпис автора. Книга не потрапить у вільний продаж, доки всі передзамовники не отримають свої примірники — Віктор тримає слово.
- Операція в Нідерландах 2026 року. Щоб позбутися спастичності, яка заважає нормальній ходьбі, Віктор поїхав до Нідерландів. Це черговий етап боротьби, де медицина й особиста воля працюють разом.
Історія Віктора Розового триває. Кожен новий крок — з палицею чи без, кожне нове слово в книзі чи в інтерв’ю — це не просто особиста перемога. Це нагадування, що навіть після найважчих ударів долі людина здатна не просто вижити, а знайти в собі сили сміятися, любити й іти вперед. Його шлях від львівських жартів до окопів під Бахмутом, від коми до операційної в Нідерландах і до сторінок власної книги показує: справжня стійкість народжується не в ідеальних умовах, а саме там, де все зруйновано. І саме там, де залишається тільки один вибір — вставати й робити наступний крок.
About the Author
