28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин у залі Верховної Ради після майже доби безперервної роботи 315 народних депутатів поставили остаточну крапку. Україна отримала свій перший Основний Закон як незалежна держава. Це не просто дата в календарі — це точка, з якої почався відлік реальної правової системи, де людина оголошена найвищою цінністю, а територія — неподільною.
У 2026 році минає рівно тридцять років. П’ятий рік поспіль День Конституції настає в умовах воєнного стану. Документ, написаний у мирний час, продовжує працювати під обстрілами: захищає суверенітет, гарантує права навіть тоді, коли їх намагаються відібрати силою, і нагадує, що держава — це не абстракція, а сукупність правил, за які люди готові стояти до останнього.
Конституція — це не набір сухих статей. Це жива тканина, що зшиває націю, коли все навколо рветься. Вона визначає, хто і як може керувати, які межі влади, що не можна відібрати навіть у найскладніші часи. Для новачка це як правила великої родини, де кожен знає свої обов’язки і права. Для того, хто вже глибше розбирається, — це історія компромісів, боротьби і постійного балансу між гілками влади.
Ніч, яка народила країну: хроніка «конституційної ночі»
27 червня 1996 року о десятій ранку спікер Олександр Мороз відкрив засідання, яке увійшло в історію як найдовше в українському парламенті. Депутати розуміли: або вони не вийдуть із зали, поки не завершать роботу, або Конституції не буде взагалі. Президент Леонід Кучма поставив жорсткий дедлайн — або парламент ухвалює документ, або він виносить питання на референдум, де президентський варіант мав би більше шансів.
У залі кипіло. Націонал-демократи наполягали на чіткому курсі незалежності, державній мові та символіці. Комуністи чинили опір майже всьому: від назви «Верховна Рада» до приватної власності на землю. Дебати щодо статусу Криму тривали годинами — врешті компромісом стала широка автономія в межах єдиної України. Мова залишилася українською як єдиною державною, але з гарантіями для інших мов у повсякденному житті. Приватну власність на землю дозволили, хоча і з застереженнями.
Михайло Сирота майже всю ніч стояв біля трибуни і читав статтю за статтею. Поруч — пакети компромісів: якщо одна сторона отримує важливе для себе положення, інша теж повинна щось виграти. Були моменти, коли здавалося, що все зірветься — біля трибуни навіть виникали сутички. Кава лилася рікою, ніхто не спав. О 5-й ранку найгостріші питання ще лишалися відкритими.
О 9 годині 18 хвилин 28 червня Мороз поставив питання на голосування в цілому. 315 депутатів сказали «так». Зал вибухнув оплесками — не всі, бо частина комуністів залишила сесійну залу. Того ж дня Президент підписав закон про введення Конституції в дію. Стара Конституція УРСР 1978 року з усіма пізнішими правками перестала діяти. Україна нарешті мала свій «паспорт» суверенної держави.
Шлях довжиною в п’ять років: як ішли до цього моменту
Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року країна жила за Конституцією Української РСР 1978 року з численними змінами. Це був радянський документ, який не відповідав новій реальності. Уже 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет — перший крок до власної правової системи.
У 1994 році, невдовзі після обрання, Президент Леонід Кучма створив Конституційну комісію. Робота йшла повільно: різні політичні сили тягли ковдру на себе. У 1995 році з’явився Конституційний договір — тимчасовий компроміс між Президентом і парламентом, який мав діяти до прийняття нової Конституції. Термін договору спливав у 1996 році, і це створювало додатковий тиск.
Весна 1996-го пройшла в постійних дебатах у сесійній залі. Перше читання проект пройшов у травні. Найскладніші статті — про владу, Крим, мову, землю — залишили на фінал. Коли 26 червня Кучма оголосив про намір провести референдум, парламент зрозумів: час вичерпано. Так народилася та сама «конституційна ніч».
Що саме написано в Основному Законі: головне простими словами
Конституція складається з преамбули та п’ятнадцяти розділів. Найважливіше — перші статті. Стаття 1 проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Стаття 2 закріплює, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Стаття 3 ставить людину, її життя, честь і гідність на найвище місце в системі цінностей.
Для новачка це означає: ніхто не може просто так забрати в людини права, навіть держава. Для просунутого читача — це фундамент, на якому будуються всі інші закони. Якщо звичайний закон суперечить Конституції, діє саме вона.
Розділ про права і свободи людини (статті 21–68) — один із найдовших і найважливіших. Тут закріплено право на життя, свободу слова, зібрань, власність, працю, освіту, охорону здоров’я. Багато з цих прав не можна обмежити навіть у воєнний час — тільки в межах, чітко прописаних у статті 64.
Система влади побудована на поділі: законодавча (Верховна Рада), виконавча (Президент і Кабінет Міністрів) та судова. Це запобігає зосередженню всієї влади в одних руках. За роки незалежності цю систему кілька разів коригували — і кожен раз це було болісно.
Конституція під час війни: документ, який не зламався
З 24 лютого 2022 року Україна живе в умовах воєнного стану. Конституція не скасована — навпаки, вона стала одним із головних інструментів захисту. Стаття 17 прямо говорить, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є справою всього Українського народу. Збройні Сили та інші військові формування існують саме для цього.
Територіальні зміни можливі тільки через всеукраїнський референдум — і то за умови, що це не суперечить іншим нормам. Це одна з причин, чому будь-які «договори» про визнання окупованих територій чужими автоматично суперечать Основному Закону.
Права громадян у воєнний час можуть бути обмежені, але не всі і не безмежно. Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції продовжують працювати. Багато людей саме через знання Конституції успішно оскаржують незаконні дії влади на місцях. Документ, написаний у 1996 році, виявився досить гнучким, щоб витримати найважче випробування за всю історію незалежності.
Коріння глибше за три десятиліття
Українська конституційна традиція не почалася в 1996 році. Ще 1710 року в Бендерах козацька старшина на чолі з Пилипом Орликом прийняла документ, який багато істориків вважають однією з перших конституцій у Європі. Там уже були ідеї поділу влади, виборності гетьмана, прав і свобод.
У 1917–1918 роках Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку і прийняла кілька конституційних актів. Вони проіснували недовго, але залишили слід у національній пам’яті. Радянський період дав формальні конституції 1919, 1929, 1937 і 1978 років — усі вони були декларативними і не обмежували реальну владу партійного керівництва.
Тому 1996 рік — це не початок з нуля, а повернення до перерваної традиції, але вже в нових історичних умовах.
| Рік | Подія | Значення для держави |
|---|---|---|
| 1990 | Декларація про державний суверенітет | Перший юридичний крок до незалежності |
| 1991 | Проголошення незалежності | Фактичне створення нової держави |
| 1994–1995 | Створення Конституційної комісії та Конституційного договору | Початок реальної роботи над текстом |
| 27–28 червня 1996 | «Конституційна ніч» і ухвалення Конституції | Народження Основного Закону незалежної України |
| 2004 | Політична реформа (після Помаранчевої революції) | Перехід до парламентсько-президентської моделі |
| 2010 | Рішення Конституційного Суду про скасування реформи 2004 року | Повернення до більш президентської моделі |
| 2014 | Відновлення дії реформи 2004 року | Після Революції Гідності — баланс влад |
| 2016 | Зміни щодо реформування правосуддя | Нова модель судової системи |
| 2019 | Закріплення курсу на ЄС та НАТО + скасування депутатської недоторканності | Стратегічний вибір і посилення відповідальності |
Джерела даних: офіційні матеріали Верховної Ради України та хронологія законодавчих змін.
Цікаві факти про День Конституції та Основний Закон
|
Кожен із цих фактів — це не просто цікавинка. Це доказ того, що Конституція народжувалася в реальній політичній боротьбі, а не в кабінетній тиші. І саме тому вона виявилася міцною.
Сьогодні, коли минає тридцять років, найважливіше не просто згадати дату. Найважливіше — пам’ятати, що Основний Закон — це не чужий документ для юристів. Це правила, за якими ми всі живемо і за які боремося. Коли кожен українець знає хоча б базові статті про свої права і про те, що територія України неподільна, — це і є найкраще святкування Дня Конституції.
About the Author
