Дмитро Суржиков народився в промисловому Маріуполі й пройшов шлях від юного актора до заслуженого артиста України, режисера та продюсера. У його активі — понад 150 робіт у кіно та на телебаченні, десятки театральних ролей у класичних і сучасних постановках, а також волонтерська діяльність з 2014 року. Його гра вирізняється самокритичністю, чесністю та вмінням поєднувати драму з тонким гумором навіть у найскладніші часи.
Відомий широкому загалу роллю Дмитра Сурикова в культовому серіалі «Слуга народу», де персонаж еволюціонує від голови наглядової ради Нацбанку до президента, Суржиков став частиною культурного феномену, що вплинув на суспільний дискурс про політику та владу. Сьогодні актор продовжує зніматися в популярних серіалах («Ворон та Воробйов», «АТП Перевізники»), грає в театрі та ділиться щирими роздумами про війну, театральний ренесанс і силу гумору як зброї та ліків.
Його історія — це не просто біографія актора, а історія людини, яка залишилася вірною українській культурі, рідному дому та професії, попри всі виклики. Суржиков демонструє, як мистецтво може бути водночас дзеркалом епохи й джерелом внутрішньої стійкості.
Ранні роки та перші кроки в професії
Дмитро Анатолійович Суржиков народився 31 грудня 1979 року в Жданові (нині Маріуполь) Донецької області. Дитинство припало на буремні 90-ті — час економічного хаосу, талонів, карбованців і появи гривні. Саме в цьому середовищі формувалася його особистість: спостережливість, почуття гумору та здатність знаходити світло навіть у непростих обставинах.
Перші театральні враження отримав у рідному Маріуполі. Підлітком він побачив гру Станіслава Боклана на сцені місцевого театру — це стало справжнім одкровенням і поштовхом до мрії про професію. Через чверть століття вони грали разом у виставі «Однорукий», а Боклан ніби «хрестив» молодого актора своїм прикладом.
У 2003 році Суржиков закінчив Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, курс народного артиста України Миколи Рушковського. Навчання в майстерні видатного педагога дало міцну базу класичної школи та розуміння акторської етики. Одразу після випуску почалася активна робота в театрі та кіно.
Одна з ранніх помітних робіт — роль Тараса Шевченка в історичному серіалі «Тарас Шевченко. Заповіт». Хоча актор був дуже молодим, ця роль стала важливим досвідом і символічним стартом у професії, де українська ідентичність завжди залишалася важливою темою.
Театральна кар’єра: школа майстерності та пошук себе
З 2004 по 2011 рік Суржиков служив актором у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Тут він зіграв десятки ролей у різноманітному репертуарі: від класики («Сирано де Бержерак», «Ромео і Джульєтта», «Небезпечні зв’язки») до сучасних українських п’єс («Остання герой», «Черга»).
Особливо яскраво проявився його талант у ролі Гумберта в «Лоліті» та в інших складних драматичних персонажах. Театр став для нього школою дисципліни, партнерства та постійного зростання. Актор неодноразово підкреслює: на майданчику немає «метрів», є партнери, і саме взаємоповага робить виставу живою.
З 2015 року Суржиков — актор Київського національного академічного «Молодого театру». Тут він продовжив роботу з режисером Андрієм Білоусом у постановках «Загадкові варіації», «Підступність і кохання», «Однорукий». За роль Мервіна в «Однорукому» отримав премію «Київська пектораль» у номінації «Краща чоловіча роль другого плану» (2015).
Театр для Суржикова — це не просто робота, а простір чесності. Під час війни саме театр переживає ренесанс: глядачі шукають живого спілкування, емоційного катарсису та надії. Актор вірить, що після перемоги настане справжній бум українського кіно, але театр залишиться серцем культури.
Прорив у кіно та роль, яка увійшла в історію
Паралельно з театром Суржиков активно знімався в кіно та на телебаченні. Його амплуа часто включало слідчих, драматичних героїв, іноді — з комедійним відтінком. Ролі в серіалах «Янгол-охоронець», «Міський романс», «Кохаю тебе до смерті» зробили його впізнаваним обличчям українського телебачення 2000-х.
Справжнім проривом і культурним явищем стала роль Дмитра Васильовича Сурикова в серіалі «Слуга народу» (2015–2019). Персонаж — сатиричний образ політика, який поступово набирає владу. У третьому сезоні Суриков стає президентом і головою Чорноморської конфедерації. Роль стала однією з найяскравіших у серіалі, який не лише розважав, а й провокував розмови про владу, корупцію та суспільні зміни.
Суржиков зізнається, що в професії багато роботи, за яку соромно, але є й ті ролі, за які не соромно. Постійна самокритика — його головний двигун: «Ти маєш бути постійно собою незадоволений. Бо якщо ти кайфуєш від того, який ти серйозний і класний, то треба завершати».
Режисерський дебют та багатогранність таланту
У 2010 році Суржиков дебютував як режисер короткометражного фільму «Мама» з Аною Роговцевою в головній ролі. Ця робота показала іншу грань його таланту — вміння бачити історію зсередини, працювати з акторами та створювати атмосферу.
Він також пробує себе як сценарист і продюсер, хоча основна енергія залишається в акторській грі. Така багатогранність рідкісна і свідчить про глибоке розуміння процесу створення фільму від ідеї до екрану.
Нагороди та державне визнання
Талант і внесок Суржикова неодноразово відзначали на державному рівні.
| Рік | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 2008 | Приз за найкращу чоловічу роль | «Право на надію» на IV Севастопольському міжнародному кінофестивалі |
| 2015 | Премія «Київська пектораль» | Краща чоловіча роль другого плану (Мервін, «Однорукий») |
| 2017 | Заслужений артист України | За вагомий внесок у розвиток театрального та кіномистецтва |
| 2021 | Орден «За заслуги» III ступеня | За особистий внесок у розвиток кіномистецтва та з нагоди Дня українського кіно |
Ці нагороди — не просто відзнаки, а визнання послідовної праці та впливу на українську культуру.
Особисте життя та життєва філософія
Суржиков одружений з акторкою Аллою Мартинюк. У пари є спільна донька Емілія. Старша донька Поліна (Олександра) від попереднього шлюбу дружини навчається в театральному виші в Празі та створює перформанси. Молодша донька поки не бачить себе в акторстві — і батько поважає її вибір, головне для нього — підтримка та чесність.
Актор переживав розлучення близько 35 років і вважає, що криза середнього віку, можливо, й була, але він її «не помітив». День народження 31 грудня в дорослому житті сприймає спокійно — без культу та очікувань. «Час — це те, на що ми не можемовпливати. Треба знайти важелі всередині себе, щоб гармонійно з ним співіснувати».
Його головний принцип у професії — постійне невдоволення собою та робота з серцем. Він не конкурує ні з ким: «Мені пощастило — я завжди працював з прекрасними колегами, які допомагали». З молодшими акторами ставиться з повагою, пам’ятаючи власний шлях.
Війна, волонтерство та культурний опір
З 2014 року Суржиков активно займається волонтерською діяльністю. Війну він сприймає не як раптову катастрофу 2022 року, а як довгу гібридну агресію, яка точчилася приховано роками, особливо на сході. З Маріуполя вийшов сильним і свідомим українцем.
У інтерв’ю актор неодноразово підкреслює: російські колеги після початку повномасштабного вторгнення не цікавилися, як справи в Україні. «Вони — просто стадо, яке говорить і думає те, що йому скажуть». Гумор для нього — це зброя та ліки одночасно. Саме тому він продовжує зніматися в комедійних проєктах навіть під час війни.
Під час війни зйомки ускладнені: стислі терміни, комендантська година, неможливість трюків та пострілів. Але команда «викручується», і якість історій не страждає. Театр у цей період переживає справжній ренесанс — люди йдуть за живими емоціями та надією.
Сучасні проєкти та погляд у майбутнє
У 2024 році Суржиков знявся в комедійному детективі «Ворон та Воробйов». У 2025–2026 роках продовжує роботу в серіалі «АТП Перевізники» (третій сезон знімається), де грає одну з ключових ролей у пригодницькій драмі про далекобійників. Також з’являється в нових сезонах «Копа з минулого».
Він грає в моноспектаклях та колективних постановках, зокрема у франшизі «Про що мовчать чоловіки, або Дикун forever». Актор вірить: після війни відбудеться потужний підйом українського кіно, а театр залишиться тим місцем, де народжується справжня магія.
Дмитро Суржиков — це приклад того, як талант, чесність і любов до професії допомагають не просто виживати, а творити навіть тоді, коли світ навколо руйнується. Його шлях надихає молодих акторів і нагадує досвідченим: головне — залишатися собою і працювати з серцем.
Цікаві факти про Дмитра Суржикова
Народився 31 грудня, але не любить культ дня народження. В дорослому житті дата часто «забута» — всім уже не до святкувань, і актор сприймає це спокійно.
Дебютував у кіно дуже рано. Одна з перших ролей — Тарас Шевченко в серіалі «Тарас Шевченко. Заповіт». Багато хто вважає це символічним стартом творчого шляху.
Надихнувся професією завдяки Станіславу Боклану. Побачивши гру Боклана в Маріупольському театрі підлітком, вирішив стати актором. Через 25 років вони грали разом.
Зняв короткометражку з легендою. У 2010 році як режисер створив фільм «Мама» з Аною Роговцевою в головній ролі — це був його режисерський дебют.
Не конкурує ні з ким. Вважає, що на майданчику є лише партнери, а конкуренція — це рудимент, який швидко «лікується» роботою.
Донька Поліна — перформерка в Празі. Старша донька навчається театральному мистецтву за кордоном і створює сучасні перформанси, а батько підтримує її вибір повністю.
Гумор вважає зброєю та ліками. Під час війни саме комедійні проєкти та гумор допомагають зберігати психологічну рівновагу — і для себе, і для глядачів.
Сьогодні Дмитро Суржиков залишається одним із найяскравіших і найчесніших голосів українського театру та кіно. Його роботи — це не просто розвага, а глибокі історії про людину, час і вибір. Історія, яка триває.
About the Author
