Єгор Чечеринда народився 12 квітня 1975 року в Запоріжжі. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Понад три десятиліття він залишався одним із найвпізнаваніших облич українського телебачення — від перших репортажів на радіо в студентські роки до авторських програм на ТВі та «Еспресо». У листопаді 2023 року журналіст добровільно приєднався до Збройних сил України, де сьогодні служить майором. Його шлях від екрану до військового строю відображає глибокі зміни, які пережила вся країна за останні тридцять років.
Сьогодні Єгор Чечеринда поєднує службу в армії з публіцистикою. Він регулярно публікує аналітичні колонки на LB.ua та Ukrinform, де розбирає інформаційні операції Росії, внутрішні конфлікти в країні-агресорі та геополітичні процеси. Веде YouTube-канал «Канал ЧЕ», виступає на медіафорумах. Його досвід — це рідкісний приклад людини, яка не просто коментує війну, а безпосередньо бере участь у захисті держави, зберігаючи при цьому голос журналіста.
Історія Чечеринди цікава не лише як біографія успішного медійника. Вона показує, як професійна чесність, сформована в 1990-х, перетворюється на конкретні дії в умовах повномасштабної війни. Його тексти та виступи допомагають розуміти, чому інформаційний фронт залишається не менш важливим, ніж бойові дії на передовій.
Ранні роки та перші кроки в журналістиці
Дитинство та юність Єгора Чечеринди пройшли в Запоріжжі. У 1993 році, ще будучи студентом четвертого курсу Львівського університету, він почав працювати репортером служби новин на радіо «Люкс» у Львові. Це був час, коли українські медіа тільки-но вчилися жити без радянської цензури, але вже стикалися з новими формами тиску — від власників каналів до політичних еліт.
Перші сюжети молодого журналіста часто стосувалися соціальних тем. Один із них — про продаж грудних дітей за кордон — так і не вийшов в ефір на Львівському обласному телебаченні. Подібні випадки загартовували характер і вчили працювати з фактами навіть тоді, коли результат не гарантував ефір. У 1995 році Чечеринда долучився до програми «Монітор» у співавторстві з Георгієм Гонгадзе. Разом вони готували матеріал про небезпеку професії журналіста в Україні. Цей досвід став важливою віхою — робота з людиною, яка згодом стала символом боротьби за свободу слова.
Ті роки сформували стиль Чечеринди: прямий, без зайвого пафосу, з увагою до деталей і контексту. Він не боявся складних тем і вже тоді розумів, що журналістика — це не просто інформування, а інструмент суспільного впливу.
Телебачення 2000-х: школа професійності та викликів
З 1997 року Єгор Чечеринда працював журналістом програми «Вікна-новини» на СТБ. Потім були «Факти» на ICTV (2000–2003) та «Телевізійна служба новин» на «1+1» (2003–2007). Це був період становлення сучасного українського телебачення — з високими рейтингами, жорсткою конкуренцією та постійним політичним тиском.
На великих каналах журналіст опанував мистецтво щоденної новинної роботи: швидко збирати інформацію, перевіряти джерела, подавати складні процеси зрозумілою мовою. Водночас він бачив, як олігархічні впливи та самоцензура іноді обмежували можливості говорити про важливе. Цей досвід став основою для подальшого вибору більш незалежних майданчиків.
У 2007–2009 роках Чечеринда очолював інтернет-портал INTV. А з 2011 року почався новий етап — на телеканалі ТВі. Там він став головним редактором програми «Вечір з Миколою Княжицьким», автором і ведучим «Окремої думки», а згодом — керівником служби новин та ведучим програми «Сьогодні про головне». ТВі того періоду асоціювався з більш вільним, авторським поглядом на події. Саме тут стиль Чечеринди розкрився повною мірою — гострі питання, глибокий аналіз, відсутність цензури з боку редакції.
У 2013 році він отримав премію «Прометей-Престиж» у номінації «Журналіст року в галузі електронних ЗМІ». Це визнання підкреслило його внесок у розвиток професійної журналістики.
«Еспресо» та передчуття великої війни
З 2014 року Єгор Чечеринда пов’язав свою роботу з телеканалом «Еспресо». Він вів авторську програму «Година ЧЕ» — щоденний аналіз подій на Донбасі, гібридних загроз з боку Росії та внутрішньої політики України. Канал став одним із головних джерел проукраїнської інформації в той період, коли багато медіа балансували між різними політичними силами.
Чечеринда неодноразово попереджав про можливість повномасштабного вторгнення. Його аналітика базувалася на глибокому розумінні російської пропагандистської машини, внутрішніх процесів у Кремлі та тактики гібридної війни. Програма «Година ЧЕ» допомагала глядачам бачити не лише події, а й їхні причини та можливі наслідки.
Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна агресія, багато хто з колег Чечеринди опинився в евакуації або на фронті. Ірпінь, де проживала родина журналіста, опинився на лінії зіткнення. Цей особистий досвід став додатковим поштовхом до рішення, яке він ухвалив пізніше.
Рішення приєднатися до ЗСУ
14 листопада 2023 року Єгор Чечеринда опублікував пост у Facebook, у якому повідомив про припинення роботи на «Еспресо» та перехід до Збройних сил України. «Війна вносить корективи в життя кожного з нас… Сили оборони — в пріоритеті», — написав він. На той момент він мав звання капітана, згодом став майором.
Рішення було добровільним і свідомим. Людина, яка десятиліттями коментувала події з телевізійного екрану, вирішила, що настав час діяти безпосередньо. Це не було жестом чи піаром — Чечеринда не позиціонує себе як героя. Він просто обрав пріоритет, який вважав правильним для себе та своєї родини.
Перехід журналіста до армії став символічним для багатьох. Він показав, що навіть ті, хто має можливість залишатися в тилу та впливати на суспільну думку, обирають захищати країну зброєю в руках. У 2024–2025 роках Чечеринда продовжував з’являтися в ефірах та давати інтерв’ю вже як військовослужбовець — зокрема, аналізував результати Курської операції та ситуацію на інформаційному фронті.
Служба майора Чечеринди: слово і зброя разом
Станом на 2026 рік Єгор Чечеринда служить майором ЗСУ. Водночас він не припинив журналістську діяльність. На сторінках LB.ua та Ukrinform регулярно з’являються його колонки про інформаційну війну, терори в Росії, спроби Москви посіяти розбрат серед українців, внутрішні процеси в країні-агресорі. Теми його публікацій — «Стрілянина у центрі Москви», «Про «горбатого» Лукашенка й «українських гнид»», аналіз теракту в «Крокусі», «Рейкова війна» ГУР МОУ — показують фокус на слабких місцях ворога та важливості інформаційного спротиву.
Веде YouTube-канал «Канал ЧЕ», де спілкується з гостями без цензури та шаблонів. У червні 2025 року виступив на медіафорумі у Вінниці, де наголосив: інформаційний фронт потребує не менше уваги, ніж бойові дії. Його досвід дозволяє поєднувати практичне розуміння військових процесів з журналістським умінням пояснювати складне простими словами.
Таке поєднання ролей дає унікальну перспективу. Коли людина пише про інформаційні операції, маючи за плечима реальний досвід служби, її слова набувають додаткової ваги. Чечеринда не просто аналізує — він живе в тому контексті, про який розповідає.
Цікаві факти про Єгора Чечеринду
Перший цензурований сюжет. Ще студентом Чечеринда підготував матеріал про торгівлю грудними дітьми за кордон — сюжет так і не вийшов в ефір через тиск на редакцію.
Робота з Георгієм Гонгадзе. У 1995 році майбутній журналіст співпрацював з Георгієм Гонгадзе над програмою «Монітор», присвяченою небезпекам професії журналіста в Україні.
Передбачення повномасштабного вторгнення. На «Еспресо» Чечеринда неодноразово попереджав про можливість широкомасштабної агресії Росії, аналізуючи гібридні загрози та наміри Кремля.
Перехід до армії в 48 років. У листопаді 2023-го відомий телеведучий добровільно приєднався до ЗСУ, почавши службу з звання капітана (згодом — майор).
Фокус на інформаційному фронті. Сьогодні майор Чечеринда регулярно пише про внутрішні конфлікти в Росії, терори та дезінформацію — теми, які вважає критично важливими для перемоги України.
YouTube без цензури. На власному каналі «Канал ЧЕ» журналіст проводить розмови з гостями, уникаючи шаблонних форматів і даючи простір для глибокого аналізу.
Вплив на медіа та інформаційний спротив
Шлях Єгора Чечеринди демонструє еволюцію української журналістики від 1990-х до сьогодення. Він пройшов через періоди цензури, політичного тиску, олігархічного впливу та знайшов спосіб залишатися чесним із собою та аудиторією. Його рішення піти до армії стало продовженням тієї самої чесності — тільки в новій формі.
У 2026 році, коли війна триває, такі приклади набувають особливого значення. Вони показують, що журналістика та захист країни — не протилежні речі, а дві сторони одного процесу. Слово, загартоване роками ефірної роботи, і зброя, яку бере в руки той, хто раніше тримав мікрофон, працюють на одну мету.
Історія Чечеринди продовжує розвиватися. Його колонки, виступи та служба залишаються частиною великої картини українського спротиву. Для тих, хто тільки починає цікавитися темою, це приклад того, як одна людина може впливати на суспільство десятиліттями — спочатку словом, а потім і конкретними діями. Для досвідчених читачів — нагадування про те, що інформаційна війна не менш жорстока, ніж бойова, і що чесність у ній вимагає не меншої мужності.
About the Author
