Антон Слєпаков — український музикант, поет і фронтмен гурту ВГНВЖ, чия творчість понад три десятиліття перетворює особисті переживання та суспільні катаклізми на живі звукові документи. Від андеграундних виступів дніпровської сцени кінця 1990-х до документально-терапевтичного проєкту Warнякання, запущеного в перші тижні повномасштабного вторгнення, він створює музику, де слово й звук стають інструментами фіксації часу. Його шлях демонструє, як художник може залишатися чесним із собою й аудиторією навіть тоді, коли реальність вимагає радикальних змін.
Шлях Антона Слєпакова — це постійний рух між експериментом і щирістю. Почавши з російськомовних проєктів, він свідомо перейшов на українську мову, а з 2022 року зосередився на форматі, де поезія переплітається з польовими записами воєнних звуків. Сьогодні, поєднуючи службу в Збройних Силах України з творчістю, він випускає нові треки, які продовжують фіксувати реальність у режимі реального часу. Для тих, хто тільки відкриває українську незалежну музику, це історія про силу голосу. Для тих, хто стежить за сценою роками, — приклад того, як мистецтво стає архівом і терапією одночасно.
У центрі всього — людина, яка не боїться показувати вразливість. Warнякання народилося як спосіб зафіксувати те, що неможливо описати звичайними словами, і перетворилося на явище, яке об’єднує слухачів у спільному переживанні. Голос Антона Слєпакова звучить як пульс епохи — нерівний, чесний, живий.
Найяскравіший спогад раннього дитинства Антона Слєпакова — святкова ілюмінація на Хрещатику 7 листопада, коли три-чотирирічний хлопчик вперше побачив підсвічені інсталяції, рушниці з лампочок і будьонівки з ліхтариків. Повернення додому під час штурму тролейбуса запам’яталося як перше відчуття міського хаосу й краси одночасно. Батьки — мама, яка співала в хорі та займалася самодіяльністю, і тато, заводський працівник — створили вдома атмосферу, де музика звучала фоном: бобінний магнітофон з записами 1970-х, Цой, Boney M, ABBA та обов’язково Висоцький.
Після школи Антон переїхав до Херсона, вступив до педагогічного інституту на вчителя літератури (спочатку подавав документи на вчителя початкових класів, але математика змусила змінити напрямок). Там він створив перший гурт «Витя Малеев в школе и дома» — проєкт, крізь який пройшли десятки музикантів. Назва відсилала до книжки Миколи Носова, а сам колектив став лабораторією для експериментів зі звуком і перформансами. Знайомство з художником Стасом Волязловським у 1991–1992 роках додало візуального виміру: перформанси з живописом під гру на картонній коробці.
Далі — Дніпро. Тут у 1997 році на місцевому рок-фестивалі народився гурт «И Друг Мой Грузовик». Антон Слєпаков взяв мікрофон, а колектив швидко став частиною дніпровського андеграунду з сумішшю альтернативного року, джаз-року та пост-хардкору. Проєкт проіснував до 2012 року, залишаючи після себе репутацію нестандартного й глибокого за текстами колективу. Саме в Дніпрі сформувалася основа майбутнього стилю: spoken word, увага до деталей повсякденності та готовність до ризикованих художніх рішень.
ВГНВЖ: від студійного експерименту до живого колективу
У 2012 році в харківській кав’ярні Антон Слєпаков зустрів гітариста Валентина Панюту, колишнього учасника харківського гурту Lюk. Їхні музичні світи доповнили один одного: Панюта приніс електронні текстури та структуру, яких бракувало попереднім проєктам Слєпакова. Так у 2013 році з’явився ВГНВЖ — спочатку як студійний проєкт під старою назвою «Вагоновожатые». Дебютний сингл «Сгруппироваться» вийшов 1 квітня 2013-го, а мініальбом «Без трамваев» — у жовтні того ж року завдяки краудфандингу.
Назва гурту — прямий відсил до любові Антона до трамваїв. Він вважає цей транспорт найекологічнішим, атмосферним і романтичним: дзенькіт колій, звук відчинених дверей, плавний хід крізь місто. Трамвай для нього — метафора руху, який не зупиняється навіть у найскладніші часи. Пізніше до колективу приєднався ударник Станіслав Іващенко з донецького DOK, і проєкт отримав можливість грати наживо.
Дискографія ВГНВЖ відображає поступову еволюцію. Перші релізи — російськомовні, з акцентом на експеримент і побутові образи. Альбом «Вассервага» 2015 року закріпив стиль. «Референс» 2018-го поглибив текстову складову. А «Вогнепальне» 2021 року став першою повністю українськомовною платівкою — символічним поворотом, який відчувався ще до повномасштабної війни.
| Рік | Реліз | Проєкт | Ключові особливості |
|---|---|---|---|
| 2015 | Вассервага | ВГНВЖ | Дебютний студійний альбом, формування електронно-рокового звучання |
| 2018 | Референс | ВГНВЖ | Поглиблення текстової роботи, spoken word елементи |
| 2021 | Вогнепальне | ВГНВЖ | Перший повністю українськомовний альбом, перехід до нової ідентичності |
| 2024 | warнякання | Warнякання | Дебютний альбом проєкту, найкращий альбом року за версією «Золота Зоря Лірум» |
| 2025 | warнякання, частина друга — позивний публіцист | Warнякання | Запис під час служби в ЗСУ, польові звуки бойового побуту |
Кожен реліз — не просто набір пісень, а етап внутрішньої роботи. Перехід на українську мову в 2021 році став для Антона Слєпакова не модним жестом, а природним продовженням шляху. Він пізніше зізнавався, що російськомовність «спаплюжила і перекреслила все життя», і після 2022 року повністю відмовився від неї в творчості.
Warнякання: документальна терапія в реальному часі
Наприкінці березня 2022 року Антон Слєпаков разом з Андрієм Соколовим (електроніка) випустив перший трек проєкту Warнякання. Це був не просто музичний реліз — це був спосіб зафіксувати стан, коли «жодне слово не в змозі описати наш стан та відчуття у лютому 2022 року». Проєкт визначили як музичний документально-терапевтичний: поезія й голос Слєпакова переплітаються з мінімалістичною електронікою та польовими записами.
Кожен трек — маленька документальна короткометражка. «ПТСР» зафіксовано у Вознесенську, «Безсилля» — у Харкові, «Без війни» та «Розмову з Реф’юджізасом» — під час європейського туру. У 2022–2023 роках відбулося понад сто виступів у містах України та Європи, включно з деокупованими територіями. 23 треки зібрали у вініловий реліз. Дебютний альбом 2024 року отримав звання найкращого альбому року за версією «Золота Зоря Лірум».
Warнякання стало для багатьох слухачів простором, де можна випустити емоції, поплакати й почути, що ти не один у своєму болю. Люди діляться спогадами прямо на концертах, а музика працює як колективна терапія.
Після того як учасники проєкту долучилися до лав Збройних Сил, почалася друга частина — «Позивний публіцист». Треки записували вже у війську, використовуючи польові записи Євгена Гончарова (з 2024 року). Звуки бойового побуту, ембієнси, голоси техніки — усе це перетворюється на звуковий архів війни. У 2025–2026 роках з’явилися нові сингли, зокрема «Мойсей / Солдат Прикро», які продовжують лінію живої фіксації реальності.
Особисті трансформації, служба та баланс між фронтом і сценою
У квітні 2024 року Антон Слєпаков зустрів своє 50-річчя великим концертом «warнякання 5.0» з друзями-музикантами. Це був не просто ювілей, а момент рефлексії: внутрішній 17-річний хлопець, який колись грав на картонній коробці, досі живе всередині, але тіло й досвід уже інші. Гастролі, втрати близьких, здоров’я, яке вимагає більше уваги, — усе це стало частиною нової реальності.
У листопаді 2024 року з’явилися фото Антона Слєпакова у військовій формі. Він вступив до ЗСУ без гучних заяв. Служба не зупинила творчість — навпаки, вона додала новий шар документальності. У 2026 році, за спогадами з соцмереж, військовослужбовці знаходять час писати, записувати й втілювати ідеї, навіть коли сил і часу здається обмаль.
Київ залишається точкою опори. Прогулянки містом — форма медитації й діалогу з простором. Маршрути як кільця: змінюєш траєкторію, але завжди повертаєшся до потрібної точки. Трамваї, які він так любить, досі курсують — і це теж символ стійкості.
Цікаві факти про Антона Слєпакова
- Перший яскравий спогад дитинства — ілюмінація на Хрещатику 7 листопада, коли йому було 3–4 роки. Це стало одним з найсильніших візуальних вражень, яке пізніше відлунювало в текстах.
- Назва ВГНВЖ (Вагоновожатые) народилася з глибокої любові до трамваїв — найромантичнішого й найекологічнішого міського транспорту, на думку музиканта. Звуки трамвая він вважає унікальними й атмосферними.
- У 50 років Антон влаштував ювілейний концерт «warнякання 5.0» з великою кількістю друзів-музикантів. Концерт зафіксували, а підготовка до нього стала приводом для нових знайомств і колаборацій.
- Warнякання — це не тільки музика. Люди на концертах плачуть, діляться спогадами й отримують емоційне розвантаження. Проєкт працює як колективна терапія в часи, коли звичайні слова часто безсилі.
- Антон свідомо відмовився від російської мови в творчості після 2022 року. Він називає попередню російськомовність тим, що «спаплюжило і перекреслило все життя», і тепер пише виключно українською.
- У 2024 році дебютний альбом warнякання отримав звання найкращого альбому року за версією премії «Золота Зоря Лірум». Це визнання прийшло в момент, коли проєкт уже став явищем.
- Навіть під час служби в ЗСУ Антон продовжує випускати музику. У 2025–2026 роках з’явилися нові сингли, а проєкт Warнякання перейшов у фазу «Позивний публіцист» з польовими записами бойового побуту.
Сьогодні Антон Слєпаков — це голос, який не просто співає про війну, а фіксує її в реальному часі, перетворюючи біль на матеріал для майбутнього. Його творчість нагадує: навіть у найтемніші періоди мистецтво може залишатися способом дихати, пам’ятати й рухатися вперед. Нові треки 2025–2026 років, виступи на фестивалях і щоденна робота над звуковим архівом епохи показують, що розмова триває — і голос Антона Слєпакова в ній звучить чітко й упевнено.
About the Author
