Нові бригади ЗСУ: сталева еволюція фронту в 2024–2026 роках

У 2024 році, коли фронт потребував свіжих сил для ротації виснажених підрозділів, командування ЗСУ взялося за амбітний проєкт — створення нових механізованих бригад. Ці формування мали не просто поповнити лави, а стати носіями сучасних підходів до війни, де дрони, точна артилерія та електронна боротьба відіграють вирішальну роль. Перші з них, зокрема 155-та імені Анни Київської, пройшли шлях від навчальних полігонів у Франції до гарячих точок Донеччини, втілюючи надію на технологічний прорив.

Однак до середини 2025 року стало очевидним: темпи формування нових одиниць зіткнулися з жорсткою реальністю кадрового голоду та проблемами дисципліни. Рішення Ставки Верховного Головнокомандувача зосередити зусилля на доукомплектуванні вже діючих бригад відкрило нову сторінку. Водночас тривала масштабна реформа — перехід на корпусну структуру управління, яка об’єднала бригади в постійні з’єднання з чіткими зонами відповідальності на фронті протяжністю 100–150 кілометрів.

Сьогодні, у 2026 році, нові бригади вже не «новачки», а загартовані в боях частини, що стабілізують фронт на критичних напрямках. Їхній досвід лягає в основу подальшої модернізації армії, де технології та людський фактор переплітаються в єдиний ефективний механізм. Ця історія — про те, як навіть у найважчі часи українська армія знаходить способи ставати сильнішою, зберігаючи гнучкість і бойовий дух.

Витоки ідеї: чому ЗСУ почали формувати нові бригади в 2024 році

Після інтенсивних боїв 2023–2024 років, зокрема операцій на сході та Курському напрямку, потреба в оперативному резерві стала критичною. Існуючі бригади потребували ротації, а фронт — стабілізації на нових ділянках. У травні 2024 року командування Сухопутних військ оголосило про початок формування додаткових механізованих бригад. Мета була чіткою: посилити оборону, дати змогу перепочити частинам, що воювали безперервно, та інтегрувати західну техніку в реальні бойові умови.

Процес виявився складнішим, ніж планувалося. Брак досвідчених офіцерів середньої ланки, необхідність одночасного навчання тисяч новобранців та логістичні виклики змусили шукати нестандартні рішення. Частина особового складу проходила підготовку за кордоном — у Франції та Польщі. Це дозволило швидко опанувати сучасні зразки озброєння, але водночас виявило прогалини в мотивації та дисципліні серед деяких рекрутів. Нові бригади створювалися не на порожньому місці, а з урахуванням уроків попередніх років, коли акцент робили на кількості, а не на якості підготовки.

Паралельно тривала робота над ідентичністю підрозділів. Почесні найменування, як-от «Анна Київська» для 155-ї бригади, мали стати символом зв’язку з історією та джерелом внутрішньої сили. Такий підхід допомагав формувати esprit de corps навіть у стислі терміни. Нові частини одразу орієнтувалися на комбіновану тактику: механізована піхота, підтримана танками, артилерією та батальйонами безпілотників.

155-та окрема механізована бригада імені Анни Київської: шлях від Франції до Покровська

155-та окрема механізована бригада імені Анни Київської стала найвідомішим прикладом нової хвилі формувань. Створена на початку 2024 року, вона набула реальних обрисів уже восени, коли основний особовий склад — близько 2300 військовослужбовців — пройшов інтенсивну підготовку на французьких полігонах. Бригада отримала сучасне озброєння: самохідні гаубиці Caesar, бронетранспортери VAB, розвідувальні машини AMX-10 RC, зенітні комплекси Mistral, протитанкові Milan та танковий батальйон на Leopard 2A4. Це був справжній гібрид радянської спадщини та західних стандартів.

Бойовий шлях розпочався на Покровському напрямку. У 2025 році підрозділи бригади стабілізували ситуацію південніше та східніше Покровська — у районах сіл Шевченкове, Новотроїцьке, Гришине. Тут особливо проявилася ефективність поєднання точної артилерії Caesar з власними розробками радіоелектронної боротьби. Одна з таких систем — автономна, морозостійка установка, здатна працювати понад годину та суттєво знижувати ефективність ворожих FPV-дронів. Бійці швидко опанували «розвідувально-вогневий контур»: дрон виявляє ціль, артилерія або ударний дрон завдає удару за лічені хвилини.

Шлях не був легким. У період формування та навчання повідомлялося про значну кількість самовільних залишення частин, що призвело до зміни командування. Полковник Дмитро Рюмшин керував бригадою з березня по грудень 2024 року, потім — полковник Тарас Максимов до лютого 2026-го, а з лютого 2026 року — підполковник Станіслав Лучанов. У серпні 2025 року бригада отримала бойовий прапор від Президента України. Сьогодні вона залишається однією з ключових частин на найгарячішому напрямку, демонструючи, як навіть складний старт може перетворитися на бойову зрілість.

156-та та 160-та бригади: дронова війна та удари по тилах

156-та окрема механізована бригада, сформована 12 серпня 2024 року під командуванням полковника Юрія Гупалюка, одразу зробила ставку на масове застосування безпілотників. FPV-дрони та розвідувальні апарати стали не просто допоміжним засобом, а основним інструментом виявлення та знищення техніки противника. На Покровському напрямку та в районі Костянтинівки підрозділи бригади відпрацювали тісну взаємодію піхоти з дроновими підрозділами, що дозволило значно підвищити точність і зменшити втрати.

160-та окрема механізована бригада (в/ч А4977), сформована 25 червня 2024 року, пройшла підготовку в Польщі. Її фішкою стали активні дії по тилах противника за допомогою «дронопошти» — ударів дронами на значну глибину. Бригада брала участь у боях на різних ділянках фронту, демонструючи гнучкість та здатність швидко перекидати зусилля. Обидві бригади активно використовували програму «Контракт 18-24», залучаючи вмотивованих молодих людей, для яких сучасна війна з технологічним акцентом стала природним середовищем.

Ці формування показали: нові бригади можуть не просто тримати оборону, а й диктувати темп на окремих напрямках. Їхній досвід одразу почали вивчати інші частини, особливо в питаннях інтеграції дронів у загальновійськовий бій. У 2026 році такі підрозділи вже не сприймаються як експеримент — вони стали звичним елементом фронтової реальності.

Труднощі на шляху: чому в 2025 році припинили формувати нові бригади

На початку 2025 року Ставка Верховного Головнокомандувача ухвалила принципове рішення: припинити формування нових бригад і зосередитися на доукомплектуванні вже існуючих. Причини були об’єктивними. По-перше, гострий дефіцит особового складу — багато бригад на фронті мали некомплект, який важко було закрити навіть за рахунок нових формувань. По-друге, проблеми з якістю підготовки та дисципліною в новостворених частинах, особливо помітні в 155-й бригаді під час навчання за кордоном.

Командування чесно визнало: швидке створення великих підрозділів з нуля за умов тотальної війни не завжди дає очікуваний результат. Брак досвідчених сержантів і офіцерів середньої ланки, формальний підхід до деяких аспектів підготовки та затримки з реагуванням на перші сигнали проблем призвели до того, що частина новобранців не витримала навантаження. У лютому 2025 року фокус остаточно змістився на посилення наявних бригад — тих, що вже воювали і мали бойовий досвід.

Це рішення не означало відмови від розвитку. Навпаки, воно дозволило перерозподілити ресурси та увагу на реальні потреби фронту. Частково сформовані підрозділи інтегрували в інші частини, а уроки, отримані під час створення 155-ї, 156-ї та 160-ї бригад, лягли в основу нових підходів до рекрутингу та навчання. У 2026 році дебати про можливе формування ще двох механізованих бригад тривали, однак пріоритетом залишалося забезпечення тих, хто вже на передовій.

Нова парадигма: перехід ЗСУ на корпусну структуру управління

Паралельно з рішенням про зупинку формування нових бригад тривала одна з наймасштабніших реформ останніх років — перехід на корпусну структуру. У лютому 2025 року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський оголосив про початок цього процесу. До кінця 2025 року основні етапи мали бути завершені: створено близько 18 корпусів (13 у Сухопутних військах, два в Десантно-штурмових, один у морській піхоті та два в Національній гвардії). Більшість корпусів об’єднують по п’ять бригад, один — сім.

Нові бригади 2024–2025 років одразу вписалися в цю систему. На відміну від частин з багаторічною історією, вони не несли «багажу» старих тактичних звичок і швидше адаптувалися до чітких зон відповідальності. Кожен корпус отримав власну ділянку фронту, власні резерви артилерії, дронів та логістики. Це скоротило ланцюг прийняття рішень і дозволило швидше реагувати на зміни обстановки. Бригади перестали бути «самі по собі» — вони стали частиною більшого, злагодженого організму.

У 2026 році корпусна модель вже дає практичні результати: покращилася координація вогню, медичної евакуації та постачання. Нові бригади, пройшовши бойове хрещення, стали повноцінними гравцями в цій системі, часто виконуючи роль «гарячого резерву» або стабілізуючого елемента на найбільш напружених напрямках.

Технологічний стрибок: дрони, РЕБ та гібридна тактика

Однією з головних відмінностей нових бригад стало масове впровадження безпілотних систем та засобів радіоелектронної боротьби. Якщо раніше дрони вважалися допоміжним інструментом, то тут вони стали невід’ємною частиною бойового порядку — від роти до батальйону. FPV-дрони для ударів по техніці, розвідувальні апарати для цілодобового моніторингу, «дронопошта» для глибоких ударів по тилах — усе це дозволило створювати щільний розвідувально-ударний контур.

Українські інженери в бригадах не просто використовували західні зразки, а й доповнювали їх власними розробками. Автономні системи РЕБ, здатні працювати в складних погодних умовах, стали реальним щитом проти ворожих дронів. Поєднання Caesar з Leopard 2A4 та масою FPV дало можливість вести активну оборону навіть за нестачі особового складу. Бійці нових бригад часто діяли меншими групами, але з вищою ефективністю завдяки технологіям.

Цей підхід став прикладом для інших частин. Досвід 155-ї, 156-ї та 160-ї бригад показав, що навіть за умов затяжної війни можна швидко інтегрувати інновації, якщо є мотивація та підтримка на рівні командування. У 2026 році такі методи вже не здаються революційними — вони стали стандартом сучасної української тактики.

Роль у 2026 році та що далі

У червні 2026 року нові бригади ЗСУ — це вже не експеримент, а реальна сталева опора фронту. Вони утримують найскладніші ділянки, впроваджують технологічні рішення та передають досвід іншим частинам. Їхня поява та подальша доля відображають глибші процеси в армії: перехід від екстенсивного нарощування до якісного розвитку, від тимчасових угруповань до постійних корпусних структур.

Виклики залишаються — кадровий дефіцит, необхідність постійного навчання та адаптації до нових тактик противника. Проте уроки 2024–2025 років уже дали результат: нові бригади довели, що навіть за складних стартових умов можна створити боєздатні підрозділи, здатні воювати сучасно. Їхній шлях — це історія про resilієнс української армії, про те, як помилки перетворюються на знання, а технології — на перевагу на полі бою.

Сьогодні, коли розмова про майбутнє армії триває, ці формування нагадують: сила ЗСУ полягає не лише в кількості техніки чи людей, а в здатності швидко вчитися, адаптуватися та зберігати людяність навіть у найжорсткіших умовах війни. Нові бригади стали частиною цієї живої, еволюціонуючої системи, яка продовжує захищати країну, виковуючи перемогу день за днем.

Дані узагальнено на основі публікацій Міністерства оборони України, офіційних заяв командування та відкритих аналітичних матеріалів 2025–2026 років.

About the Author

Юлія Коробка

Administrator

Visit Website View All Posts