У цей день Православна церква України вшановує пам’ять святих апостолів від сімдесяти — Прохора, Никанора, Тимона та Пармена, перших дияконів, які стали основою організованого служіння в первісній християнській громаді Єрусалима. Одночасно 28 липня в Україні офіційно відзначається День хрещення Київської Русі-України — державне свято, нерозривно пов’язане з ім’ям рівноапостольного князя Володимира, чия рішучість у 988 році відкрила нашому народу шлях до європейської цивілізації, писемності та нової державності. Ця дата втілює не просто церковний спомин, а глибокий історичний перелом, який сформував духовний і культурний фундамент України на століття вперед.
Хрещення Русі стало тим моментом, коли язичницька держава з аморфними племінними культами перетворилася на частину великої християнської ойкумени. Князь Володимир не просто обрав нову віру — він зумів зробити її основою єдності земель, інструментом просвітництва та моральним компасом для наступних поколінь. Сьогодні, коли Україна захищає свою ідентичність, цей день набуває особливого звучання: він нагадує про витоки нашої європейськості та силу духовного вибору.
Календарні особливості дати
У новоюліанському календарі, якого дотримується Православна церква України з 2023 року, 28 липня припадає пам’ять саме апостолів від 70-ти. За старим юліанським стилем цей день відповідав 15 липня — даті спочинку князя Володимира. Після календарної реформи церква перенесла вшанування перших дияконів на 28 липня, а державне свято Хрещення Русі-України залишилося фіксованою датою 28 липня згідно з указом Президента від 2008 року. Таким чином, один день у сучасному українському календарі поєднує два потужні духовні акценти: служіння перших дияконів та історичний акт хрещення народу.
Перші диякони Церкви: служіння Прохора, Никанора, Тимона та Пармена
У книзі Діянь апостолів описано, як у перші роки після Вознесіння Господнього кількість вірян у Єрусалимі стрімко зросла. Апостоли, щоб не відриватися від молитви та проповіді, обрали семеро мужів, сповнених Духа Святого й мудрості, для служіння при трапезах та турботи про вдів і бідних. Серед них були Прохор, Никанор, Тимон і Пармен.
Прохор спочатку супроводжував апостола Петра, а згодом став його наступником у Нікомідії. Після Успіння Богородиці він супроводжував апостола Івана Богослова на заслання на острів Патмос і саме там записав Одкровення, яке Іван отримав від Бога. Повернувшись, Прохор продовжував проповідь у Малій Азії й прийняв мученицьку смерть в Антіохії.
Никанор загинув того ж дня, коли іудеї побили камінням першомученика Стефана — разом із багатьма іншими християнами. Його відданість вірі проявилася в самовідданому служінні ще до мучеництва.
Тимон, висвячений на єпископа міста Босторія в Аравії, пережив спробу спалення в печі — вогонь не зашкодив йому. Згодом, за переказами римської традиції, він був розіп’ятий за проповідь Христа.
Пармен ревно проповідував у Македонії. За одними свідченнями, він помер від хвороби, за іншими — зазнав мучеництва за імператора Траяна.
Церква вшановує їх спільно саме тому, що вони стали першими дияконами — зразком служіння, яке поєднує практичну допомогу ближнім із духовною відданістю. Їхній приклад показує, що справжня віра проявляється не лише в храмі, а й у щоденній турботі про людей.
Рівноапостольний князь Володимир: шлях від язичництва до хрещення
Народжений близько 958 року як позашлюбний син Святослава Ігоревича та Малуші, Володимир змалку опинився в центрі жорстокої боротьби за владу. У 978 році, спираючись на варязьку дружину, він захопив Київ, усунувши брата Ярополка. На початку правління він активно розширював кордони, приєднав Червенські міста, підкорив в’ятичів та ятвягів.
Як язичник Володимир спробував реформувати культ: встановив у Києві пантеон богів на чолі з Перуном, навіть допускаючи людські жертви. Проте це не принесло внутрішньої єдності. Літописи описують його сумніви та пошуки нової віри. У 987 році він відправив послів до різних народів — болгар-мусульман, хозар-іудеїв, німців-латинників та греків. Найсильніше враження справили розповіді про богослужіння в Константинополі: «Ми не знали, чи були на небі чи на землі».
Політичні обставини прискорили рішення. Візантійський імператор Василій II попросив військової допомоги проти заколотника Варди Фоки. Володимир погодився за умови шлюбу з порфірородною царівною Анною. Після успішних походів руського корпусу та взяття Херсонеса (Корсуня) в Криму князь виконав умову: у 988 році прийняв хрещення з іменем Василій.
Хрещення Київської Русі 988 року
Повернувшись до Києва, Володимир наказав скинути ідолів. Перуна прив’язали до хвоста коня й скинули з пагорба в Дніпро. Наступного дня по всьому місту оголосили: хто не прийде на річку — той ворог князя. Тисячі людей — чоловіки, жінки, діти — увійшли в води Дніпра (або Почайни). Священики, які прибули з Херсонеса та Константинополя, звершили масове хрещення. Князь стояв на березі й молився за свій народ.
Цей акт мав не лише релігійне, а й державне значення. Християнство стало ідеологічною основою єдиної держави, інструментом централізації влади та культурного розвитку. Володимир збудував Десятинну церкву (989 рік), запровадив церковну десятину, відкрив школи для навчання грамоти, почав карбувати власні монети із зображенням Христа.
Вплив Хрещення на українську культуру та державність
Прийняття християнства від Візантії визначило цивілізаційний вектор Русі на століття. Разом із вірою прийшли слов’янська писемність (через болгарське посередництво), візантійська архітектура, іконопис, співоче мистецтво, правові норми. Володимир скасував смертну кару та тілесні покарання в багатьох випадках, запровадивши більш гуманні принципи.
Хрещення зробило Русь частиною європейського культурного простору. Воно заклало основи для майбутньої Київської митрополії, шкіл, літописання. Навіть у найскладніші періоди — монгольську навалу, поділи, війни — саме християнська традиція зберігала національну самосвідомість українців.
Сьогодні, коли Україна виборює право на європейський вибір, день 28 липня звучить як нагадування: понад тисячу років тому наші предки свідомо обрали шлях, який веде до свободи, просвітництва та гідності.
Цікаві факти про 28 липня церковне свято
- Прохор записав Одкровення. Саме він, супроводжуючи апостола Івана на Патмосі, зафіксував текст Апокаліпсису — однієї з найзагадковіших книг Нового Завіту.
- Никанор загинув разом зі Стефаном. Його мучеництво відбулося того ж дня, коли першого диякона побили камінням, — це підкреслює єдність перших служителів Церкви.
- Володимир прозрів під час хрещення. За переказами, у Херсонесі князь раптово осліп, а після таїнства прозрів і тілесно, і духовно, вигукнувши: «Тепер я пізнав Істинного Бога!».
- Десятинна церква стала першою кам’яною церквою Русі й символом нової епохи. На її будівництво Володимир віддав десяту частину своїх доходів.
- День ангела 28 липня святкують носії імен Прохор, Никанор, Тимон, Пармен, а також Володимир (у церковній традиції).
- Державне свято з 2008 року. Указ Президента Віктора Ющенка офіційно закріпив 28 липня як День хрещення Київської Русі-України — незалежно від церковного календаря.
- Сучасні святкування включають богослужіння у Володимирському соборі Києва, хресні ходи до пам’ятника князю Володимиру на Володимирській гірці та науково-просвітницькі заходи по всій країні.
Сучасне значення дати
У 2026 році, коли Україна продовжує захищати свою свободу, 28 липня набуває нового виміру. Пам’ять про апостолів-дияконів нагадує про служіння ближньому навіть у найскладніших умовах. Спомин про князя Володимира — про сміливість великого вибору, який змінив долю цілого народу. Цей день об’єднує церковну традицію та національну пам’ять, запрошуючи кожного замислитися: який вибір ми робимо сьогодні для себе, своєї родини та країни.
Традиційно в цей день віряни відвідують храми, моляться святим дияконам про допомогу в служінні та князю Володимиру — про зміцнення віри й мудрість у державних справах. Багато родин зберігають звичаї: допомагають нужденним, читають житія святих, розповідають дітям про витоки української духовності.
28 липня — це не просто дата в календарі. Це живий міст між минулим і майбутнім, між першими дияконами Єрусалима та сучасними українцями, які, як і князь Володимир колись, обирають шлях світла, гідності та свободи.
About the Author
