Володимир Ращук — український актор театру й кіно, спортсмен і чинний офіцер Національної гвардії, який з перших днів повномасштабного вторгнення став добровольцем і пройшов шлях від рядового до командира роти батальйону «Свобода». Його історія — це поєднання сцени, спорту й реальної війни, де кожна роль і кожне бойове завдання вимагали повної віддачі.
Народився 11 жовтня 1987 року в Маріуполі, закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, працював у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Після 24 лютого 2022 року він добровільно пішов на фронт, воював під Києвом, у Рубіжному, Сєвєродонецьку, Бахмуті, отримав орден «За мужність» III ступеня і продовжує службу, паралельно знімаючись у кіно.
Сьогодні Володимир Ращук — капітан, який керує бойовою роботою, батько сина Яреми і людина, яка відкрито говорить про ціну війни та цінність дисципліни. Його шлях показує, як акторське ремесло і військовий досвід можуть підсилювати одне одного.
Дитинство в Маріуполі та перші кроки до сцени
Маріуполь кінця вісімдесятих і дев’яностих років формував характер Володимира Ращука жорстко і конкретно. Місто з великими заводами, портом і сильним спортивним духом давало хлопцям чітке розуміння, що сила й витривалість — не просто слова. Він активно займався вільною боротьбою і став кандидатом у майстри спорту, мав розряди з водного поло та волейболу. Ці тренування заклали звичку працювати на результат навіть тоді, коли тіло просить зупинитися.
Паралельно з спортом з’явилася музика. Володимир освоїв гітару, фортепіано, ударні й навіть духові інструменти. Академічний вокал і гра в гуртах давали відчуття сцени ще до театрального університету. У родині підтримували і спорт, і творчість, тому вибір між ними ніколи не стояв як «або-або». Він просто робив і те, і інше на повну.
Після школи шлях привів до Києва. У 2010 році Володимир закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Ще студентом, з 1 листопада 2007 року, він уже виходив на сцену Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Це був класичний старт українського актора: репертуар, репетиції, щоденна робота над голосом і тілом.
Театральні ролі формували діапазон. Він грав Командора у «Камінному господарі», Марко у «Виді з мосту», Капулетті у «Джульєтті і Ромео», Малюка Боббі Беннетта у «Каліці з острова Інішмаан». Кожна робота вимагала іншої фізики й психології. Саме тоді закріпився позивний «Артист», який пізніше піде з ним на фронт.
Акторська кар’єра до повномасштабної війни
Кіноприхід Володимира Ращука був поступовим, але впевненим. Перші ролі з’явилися ще наприкінці двохтисячних. У стрічці «Про любов» він зіграв Олега, у «Матчі» — Григорія Кірєєва, у серіалах того періоду з’являвся в епізодах і другорядних персонажах. Робота йшла паралельно з театром, і це давало стабільність.
Справжнім проривом став серіал «Відділ 44» 2015–2016 років. Роль експерта зі зброї Гліба Майорова вимагала не лише акторської техніки, а й розуміння зброї та процедури. Глядачі запам’ятали чіткість і харизму персонажа. Після цього пішли нові пропозиції: «Чорний ворон», де він зіграв Ларіона Завгороднього, епізоди в інших детективах і драмах.
До 2022 року фільмографія вже налічувала десятки робіт. Володимир грав і в комедіях, і в історичних драмах, і в сучасних серіалах. Він завжди підкреслював, що актор має вміти все: від верхової їзди до медичних термінів, якщо роль цього вимагає. Такий підхід пізніше дуже знадобився на війні, де кожна навичка могла врятувати життя.
Театр залишався головною домівкою. Репертуар Національного театру імені Лесі Українки давав можливість грати класику й сучасну драматургію. Володимир брав участь у постановках, які вимагали глибокої психологічної роботи. Саме цей досвід пізніше дозволив йому говорити, що військові фільми майже ніколи не передають реальність бою.
Рішення піти на фронт у лютому 2022 року
24 лютого 2022 року застало Володимира Ращука в Києві. Він не мав жодного військового досвіду й навіть був визнаний непридатним через проблеми зі спиною. Проте вже в перші години він опинився у штабі батальйону «Свобода» у Вишгороді. Разом з іншими готував пляшки із запальною сумішшю і чекав колону ворожої техніки на броварському напрямку. Колона знищили раніше, ніж вона дійшла до їхньої позиції.
13 квітня 2022 року він офіційно мобілізувався до 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії «Рубіж». Позивний «Артист» закріпився остаточно. Перші тижні пройшли під Києвом: Буча, Гостомель. Саме там він побачив те, що ніколи не показують у фільмах — страчених людей у підвалах із зав’язаними очима, розрізаного собаку. Ці картинки змінили його назавжди.
Він відкрито каже, що до війни військове ремесло було для нього чимось далеким. Усе знання бралося з кіно й коротких тренувань перед зйомками. Реальність виявилася зовсім іншою. Дисципліна, відповідальність за людей поруч і постійна робота з інформацією стали новими правилами життя.
Перехід від сцени до окопів не був романтичним. Це було рішення людини, яка розуміла: якщо не піде він, піде хтось інший. І краще вже він, бо має силу, витривалість і звичку працювати в команді.
Бойовий шлях: від солдата до командира роти
Після Київщини батальйон «Свобода» пішов на схід. Рубіжне стало одним із найважчих епізодів. Підрозділ майже потрапив в оточення. Виходили під обстрілами, евакуювали поранених на БТРах, у яких іноді працювало лише два колеса з восьми. За годину могло бути понад чотириста влучань. Без дронів, без сучасних засобів спостереження — тільки досвід і взаємовиручка.
У Сєвєродонецьку ситуація стала ще жорсткішою. Коли загинув командир роти, Володимир, тоді ще солдат, взяв на себе командування. Двадцять шість днів рота зі 141 бійцем тримала позиції, прикривала інші підрозділи і не давала людям зламатися. Саме за ці бої він отримав орден «За мужність» III ступеня 15 червня 2022 року.
Далі були Бахмутський напрямок, Курдюмівка, Озарянівка. Зимові бої 2023 року запам’яталися лютим холодом. Грілися дровами в відрах, носили їжу під обстрілами. Одного разу поруч розірвався РПГ, коли він доставляв харчування. Вижив. Після трьох років піхоти його перевели на штабну роботу. Відповідь на питання «як?» була короткою: «Заслужив».
Сьогодні Володимир Ращук — капітан, який займається управлінням боєм на рівні батальйону. Він працює з дронами, FPV, системами спостереження. Головне завдання — зберегти людей. Інфантерія залишається незамінною, але технології дозволяють зменшити втрати. Він пройшов навчання за стандартами НАТО і будує систему з нуля.
Як поєднувати службу і зйомки в кіно
Після переведення в штаб з’явилася можливість більше займатися творчістю. Коли Володимир буває в Києві або на пункті постійної дислокації, він знімається. Іноді продакшн звертається до вищого керівництва з проханням дати можливість. Перші три роки піхоти майже не залишали часу, зараз баланс трохи кращий.
Ролі після 2022 року набули іншого звучання. У «Конотопській відьмі» він зіграв військового ЗСУ. У серіалі «Прикордонники» — майора ДПСУ Івана Криницького, курсового офіцера. У фільмі «Каховський об’єкт» — Джмеля. Глядачі відчувають, що за цими персонажами стоїть реальний досвід. Сам актор каже, що військові фільми рідко передають правду бою, але знімати історії потрібно зараз, а не чекати років.
Театр теж не відпустив. Він повернувся до вистав, зокрема до «Каліки з острова Інішмаан». Робота на сцені дає можливість «виправдати» позивний «Артист». У військовій спільноті його сприймають як офіцера, у кіно — як актора з бойовим досвідом. Обидві сторони праві.
Поєднання двох світів вимагає чіткого тайм-менеджменту й підтримки командування. Володимир не романтизує цей процес. Він просто робить те, що може, коли може. І ніколи не ставить творчість вище за службу.
Особисте життя: сім’я, син і нові сторінки
З акторкою та співачкою Вікторією Білан Володимир Ращук одружився у листопаді 2015 року. Він виховував її доньку Катерину з шестирічного віку. Коли дівчина отримувала паспорт у 18 років, вона свідомо взяла прізвище та по батькові Ращук. Для нього це була повноцінна донька.
5 жовтня 2025 року народився син Ярема. Пара вагалася між іменами Нестор і Ярема. Обрали друге — козацьке, з літерою «р» як символом мужності. Ярема народився на місяць раніше, вагою 3060 грамів. Володимир був на пологах і досі називає дружину героїнею. Хлопчик — його копія.
Навесні 2026 року пара оголосила про розставання. Володимир відкрито сказав, що покохав іншу жінку і зробив багато помилок у шлюбі. Він визнає свою відповідальність, але відмовляється публічно розбирати особисте. Головний фокус — син. Навіть якщо зараз бачитися вдається рідко через службу.
Сімейна історія залишається частиною публічного образу. Володимир не ховає її, але й не експлуатує. Для нього батьківство — це відповідальність, яку він несе так само серйозно, як і командування ротою.
Фізична трансформація та спорт як спосіб виживання
Спорт завжди був частиною життя Володимира Ращука. Після важких ротацій він використав тренування як спосіб повернути контроль над тілом і головою. У 2026 році він вразив усіх схудненням на 40 кілограмів. Зараз важить близько 100 кг при 10 відсотках жирової маси. Тренується тричі на тиждень.
Підготовка до змагань з бодібілдингу вимагала жорсткої дисципліни в харчуванні. Він їсть чисту, необроблену їжу і каже, що «широка кістка» — це міф. Усе вирішує режим. У травні 2026 року він уперше виступив на змаганнях і здобув медалі, одну з яких продав, щоб купити техніку для батальйону.
Спорт для нього — не про зовнішність. Це спосіб скинути напругу після бойових завдань і зберегти ясність розуму. У дитинстві була боротьба, водне поло, волейбол. Зараз — силові тренування. Максимальний результат у становій тязі — 320 кг. Він використовує спорт так само, як колись використовував музику — щоб залишатися собою.
Трансформація стала публічною, бо Володимир не ховає змін. Він показує «до» і «після» і пояснює: коли настають важкі часи, треба кидати виклик собі, а не шукати винних.
Цікаві факти про Володимира Ращука
- Позивний «Артист» з’явився ще в театрі і природно перейшов на фронт.
- У Рубіжному підрозділ вийшов з оточення без втрат, евакуюючи поранених на пошкоджених БТРах.
- У Сєвєродонецьку він 26 днів командував ротою після загибелі командира.
- Схуднув на 40 кг і виступив на змаганнях з бодібілдингу, а медаль продав на потреби батальйону.
- Син Ярема народився 5 жовтня 2025 року — майже в день народження батька.
- Грає на гітарі, фортепіано, ударних і має академічний вокал.
Нагороди, визнання і ставлення до слави
Орден «За мужність» III ступеня Володимир Ращук отримав 15 червня 2022 року за бої в Рубіжному та Сєвєродонецьку. Також має почесний нагрудний знак «Сталевий хрест» Головнокомандувача ЗСУ, нагрудний знак «За доблесну службу» і медаль «Честь. Слава. Держава». У 2026 році Державна прикордонна служба відзначила його «Смарагдовою лірою» за внесок у кіномистецтво.
Він не колекціонує нагороди. Для нього важливіше, що люди, з якими воював, знають його як надійного командира. Публічне визнання сприймає спокійно. Каже, що в країні є проблеми значно важливіші за особисте життя будь-якого актора.
Коли після розлучення посыпалися звинувачення, він відповів коротко: так, накосячив, але совість чиста щодо головного — сина. І попросив спрямовувати емоції на допомогу армії, а не на розбір чужого шлюбу.
Ставлення до слави у нього практичне. Слава дає можливість збирати на пікапи й техніку. Усе інше — другорядне.
Погляди на війну, кіно і майбутнє
Володимир Ращук прямо каже: воєнні фільми не мають нічого спільного з війною. Те, що він бачив у Бучі та Гостомелі, не передати жодною камерою. Проте знімати історії потрібно. Якщо ідея з’явилася — реалізовуй її зараз. Не знімати гірше, ніж зняти недосконало.
Він вважає, що війна стала часом ідентифікації. Змінилося ставлення до себе і до сусідньої держави. Досвід дав глибину, яку раніше доводилося шукати в ролях. Тепер цей досвід — другий план усього, що він робить.
На питання про демобілізацію відповідає чітко: з війська не піде. Поки триває війна, його місце — у строю. Творчість залишається, але вона не скасовує служби. Син Ярема — головна мотивація бути прикладом.
У серпні 2026 року він продовжує керувати бойовою роботою батальйону, з’являється на прем’єрах і готує нові проєкти. Баланс між двома світами складний, але він навчився його тримати.
Поширені помилки щодо Володимира Ращука
- Вважати, що він «зірковий» військовий, який служить номінально. Насправді три роки піхоти, командування ротою в найгарячіших точках і штабна робота з реальними бойовими задачами.
- Думати, що акторський досвід заважає на фронті. Навпаки — вміння читати людей, працювати в команді й тримати обличчя в критичних ситуаціях допомагає.
- Сприймати схуднення лише як турботу про зовнішність. Для нього це був спосіб повернути контроль після важких ротацій і довести собі, що дисципліна працює завжди.
- Очікувати, що він буде публічно розбирати особисте життя. Він свідомо відмовляється від цього формату.
Чек-лист для тих, хто хоче зрозуміти шлях Володимира Ращука
- Перевірте хронологію: Маріуполь — університет — театр — доброволець 2022 — командир роти — штаб.
- Зверніть увагу на бойові епізоди: Київщина, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Бахмут.
- Подивіться ролі після 2022 року — там видно реальний досвід.
- Оцініть ставлення до нагород: він їх не виставляє напоказ.
- Зрозумійте, що спорт і творчість для нього — інструменти збереження себе.
Міні-кейс з практики
У Сєвєродонецьку після загибелі командира роти солдат Ращук узяв командування на себе. 141 людина, 26 днів безперервних боїв, потреба прикривати інші підрозділи й не дати людям піддатися паніці. Він організував ротацію, контроль і мотивацію. Результат — рота виконала завдання. Цей епізод став основою для ордена «За мужність» і показав, що лідерство народжується в моменті, а не на папері.
Питання, які найчастіше ставлять про Володимира Ращука
Чи справді Володимир Ращук воював у піхоті три роки?
Так. Перші три роки служби він провів у піхоті батальйону «Свобода», брав участь у боях під Києвом, у Рубіжному, Сєвєродонецьку, Бахмуті та інших точках.
Яке звання має зараз?
Капітан Національної гвардії України. Раніше командував 7-ю ротою, зараз займається управлінням боєм на рівні батальйону.
Чи продовжує зніматися в кіно?
Так. Після переведення в штаб з’явилася можливість поєднувати службу зі зйомками. Серед останніх робіт — «Прикордонники», «Каховський об’єкт», «Конотопська відьма».
Чому він схуд на 40 кілограмів?
Це був свідомий виклик собі після важких ротацій. Дисципліна в харчуванні й тренування тричі на тиждень дали результат. Зараз близько 10 % жирової маси.
Чи має дітей?
Так. Виховував доньку Катерину (прийомну) і має сина Ярему, який народився 5 жовтня 2025 року.
Які нагороди отримав?
Орден «За мужність» III ступеня, «Сталевий хрест», нагрудний знак «За доблесну службу», медаль «Честь. Слава. Держава» та відзнаку ДПСУ «Смарагдова ліра».
Ключові інсайти
- Володимир Ращук довів, що акторський досвід і військове лідерство можуть підсилювати одне одного, якщо людина готова працювати на повну в обох сферах.
- Його шлях від Маріуполя до командира роти — приклад того, як дисципліна, закладена в спорті й театрі, працює в умовах реальної війни.
- Він свідомо відмовляється від публічного розбору особистого життя і спрямовує увагу на службу та сина.
- Фізична трансформація стала не модою, а інструментом повернення контролю після важких бойових періодів.
- Ставлення до кіно про війну у нього критичне, але він підтримує ідею знімати історії зараз, а не відкладати на потім.
- Головний урок його історії — відповідальність. За людей у роті, за сина, за власні рішення.
Володимир Ращук залишається людиною, яка не зупиняється. Сцена, фронт, спорт, батьківство — усе це частини одного шляху. У серпні 2026 року він продовжує службу, з’являється в нових проєктах і доводить, що справжня сила полягає не в гучних заявах, а в щоденній роботі. Його приклад показує: коли країна потребує, можна бути і актором, і командиром — головне робити це чесно.
About the Author
