Після довгих років радянського культу перемоги Україна свідомо обрала шлях європейського вшанування. 8 травня стало днем, коли ми не святкуємо тріумф зі зброєю в руках, а схиляємо голови перед мільйонами загиблих і шукаємо шляхи примирення між народами, які пережили найстрашнішу війну XX століття. Ця дата нагадує, що Друга світова розпочалася не 22 червня 1941-го, а 1 вересня 1939-го, і для українців вона була подвійною трагедією — від двох тоталітарних режимів одночасно.
Символ червоного маку, запроваджений у 2014–2015 роках, замінив георгіївську стрічку і повернув акцент на людські втрати, а не на мілітарну пишність. За даними дослідників, Україна втратила понад вісім мільйонів життів — кожну п’яту людину довоєнного населення. Сьогодні цей день звучить особливо гостро, бо знову чути вибухи і знову гинуть українці, які захищають свою землю від агресора.
День пам’яті та примирення — це не просто календарна дата. Це щорічне нагадування, що мир ніколи не буває безкоштовним, а пам’ять — найкращий захист від повторення трагедії.
Історичні корені дати: від капітуляції до резолюції ООН
7 травня 1945 року в французькому Реймсі генерал-полковник Альфред Йодль підписав Акт про беззастережну капітуляцію німецьких збройних сил. Документ набув чинності наступного дня — 8 травня за центральноєвропейським часом. Саме тому більшість країн Європи і світу вважають саме цю дату символічним закінченням війни на континенті. У Берліні ратифікація відбулася пізніше, і через різницю часових поясів у Москві вже настало 9 травня. Сталін наполіг на повторній церемонії, щоб підкреслити роль Радянського Союзу.
У листопаді 2004 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію A/RES/59/26. У ній державам-членам запропонували щороку відзначати 8 і 9 травня як Дні пам’яті та примирення — данину всім жертвам Другої світової війни. Резолюція наголошувала: важливо не лише святкувати перемогу, а й пам’ятати про цивільних, військовополонених, жертв Голокосту і тих, хто загинув від рук обох тоталітарних режимів.
В Україні перші кроки до європейської традиції зробили громадські організації ще на початку 2000-х. Після Революції Гідності процес прискорився. 24 березня 2015 року президент Петро Порошенко підписав указ № 169/2015, яким офіційно встановив 8 травня Днем пам’яті та примирення. Мета була чіткою: гідно вшанувати внесок українського народу в перемогу Антигітлерівської коаліції і відійти від радянських наративів.
З 2016 по 2023 рік 8 травня залишалося пам’ятним днем, а 9 травня — Днем перемоги над нацизмом. Ситуація змінилася після повномасштабного вторгнення Росії. 29 травня 2023 року Верховна Рада ухвалила закон, а 12 червня його підписав Володимир Зеленський. Відтоді 8 травня — єдиний державний день пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. 9 травня стало Днем Європи.
Український вимір трагедії: втрати, яких не можна забути
Друга світова для українців почалася 1 вересня 1939 року. Німецькі бомбардувальники вже в перші дні атакували Львів та інші міста Галичини. Радянський Союз, виконуючи таємний протокол пакту Молотова-Ріббентропа, 17 вересня окупував західні області. Два тоталітарні режими одночасно розривали українську землю.
За сучасними оцінками істориків і Українського інституту національної пам’яті, сукупні людські втрати України становлять від 8 до 10 мільйонів осіб. Близько половини з них — цивільні. У лавах Червоної армії загинуло понад три мільйони українців. Ще сотні тисяч воювали в арміях інших країн Антигітлерівської коаліції, в Українській повстанській армії та партизанських загонах. Понад 2,4 мільйона людей вивезли на примусові роботи до Німеччини. Багато хто так і не повернувся.
Окупаційний режим нацистів в Україні був одним із найжорстокіших у Європі. Бабин Яр, Корюківка, Хатинь — ці назви стали синонімами масових розстрілів. Водночас радянська влада продовжувала репресії: депортації, розстріли політичних в’язнів у тюрмах, підрив Дніпрогесу. Населення України з майже 41 мільйона у 1941 році скоротилося до 27 мільйонів у 1945-му. Матеріальні збитки сягнули майже половини всіх втрат Радянського Союзу.
Кожна друга сім’я в Україні має власну історію тієї війни. Хтось шукає могилу діда на чужій землі, хтось зберігає листи з фронту, хтось досі не знає, де загинула бабуся в концтаборі. Саме тому день 8 травня ніколи не може бути лише офіційною церемонією.
Символ червоного маку: від полів Фландрії до українських вулиць
Червоний мак став міжнародним символом пам’яті після Першої світової війни. Канадський військовий лікар Джон МакКрей у 1915 році написав вірш «На полях Фландрії», де описав, як маки проростають серед могил солдатів. Американка Мойна Майкл у 1918 році почала носити штучний мак як знак скорботи. Згодом квітка поширилася у Британській Співдружності і в багатьох країнах світу.
В Україні мак з’явився як офіційний символ у 2014 році. Дизайн розробив харківський дизайнер Сергій Мішакін за ініціативи Українського інституту національної пам’яті. Графічне зображення одночасно нагадує квітку і кривавий слід від кулі. Поруч зазвичай розміщують дати 1939–1945 і гасло «Ніколи знову» або «Пам’ятаємо. Перемагаємо».
Цей символ свідомо замінив георгіївську стрічку, яка після 2014 року асоціювалася з російською пропагандою і «русским миром». Мак не героїзує війну. Він нагадує про ціну, яку платить кожне покоління. Люди прикріплюють маки до одягу, викладають їх біля пам’ятників, роблять власноруч з паперу чи тканини. У школах і університетах проводять майстер-класи, де діти вчаться створювати цей простий, але глибокий знак.
За моїм досвідом роботи з освітніми проєктами протягом останніх років, саме мак допомагає молоді відчути емоційний зв’язок із подіями, які здаються далекими. Коли дитина тримає в руках квітку, яку сама зробила, історія перестає бути сухим параграфом підручника.
Як змінювалося ставлення суспільства до 8 і 9 травня
Ще у 2010 році опитування Київського міжнародного інституту соціології показувало: 58 % українців вважали День перемоги 9 травня одним із найважливіших свят. До 2021 року цей показник упав до 30 %. Після 2022-го падіння стало стрімким. Люди все чіткіше розуміли, що радянський і російський наратив «Великої Вітчизняної» використовується як зброя проти сучасної України.
Перехід на 8 травня був не різким, а поступовим. Спочатку громадські організації, потім Український інститут національної пам’яті, потім указ президента, і лише у 2023 році — закон. Суспільство встигло звикнути. Сьогодні більшість українців сприймають 8 травня як день тихої скорботи і гідності, а не як привід для військових парадів і салютів.
У містах проводять панахиди, покладання квітів, хвилини мовчання. Ветеранські організації, родини загиблих, молодіжні рухи і просто небайдужі громадяни збираються біля меморіалів. У багатьох громадах висаджують макові поля або створюють інтерактивні виставки. Важливо, що день не перетворюється на політичне шоу. Він залишається простором особистої пам’яті.
Цікаві факти про День пам’яті та примирення
- Акт капітуляції в Реймсі підписали о 02:41 ночі 7 травня, але він набув чинності лише 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.
- Український дизайн маку свідомо зробили схожим на кульовий отвір, щоб підкреслити біль, а не тріумф.
- У 1945 році на території України було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл.
- Кожен другий мобілізований з України до Червоної армії не повернувся додому.
- Гасло «Пам’ятаємо. Перемагаємо» з’явилося у 2015 році і досі залишається актуальним у контексті сучасної війни.
Традиції вшанування: від офіційних церемоній до особистих жестів
Офіційна частина дня зазвичай включає покладання вінків до пам’ятників і могил Невідомого солдата, хвилину мовчання о 9:00 або в інший визначений час, виступи керівництва держави. Президент і перша леді традиційно відвідують ключові меморіали. У Києві часто збираються біля Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Але справжня сила дня — у приватних ініціативах. Люди приносять квіти до сімейних могил, переглядають старі фотоальбоми, розповідають онукам історії. У школах проводять уроки пам’яті, де учні досліджують долю своїх родичів. Багато хто публікує в соціальних мережах фото маків із підписом «Ніколи знову».
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли школа в невеликому містечку на Полтавщині зібрала понад двісті сімейних історій про війну. Діти записали спогади бабусь і дідусів, створили виставку і навіть невеликий документальний фільм. Цей міні-кейс показав: коли пам’ять стає особистою, вона працює значно сильніше за будь-які офіційні заходи.
Важливо уникати мілітарної пафосності. День пам’яті та примирення — не про паради і оркестри. Це день тиші, роздумів і поваги до тих, хто вже не може говорити.
Чому 8 травня, а не 9-е: політичний і моральний вибір
Різниця в один день ніколи не була лише технічною. Вона відображала різні підходи до історії. Радянська, а згодом російська традиція 9 травня будувалася на культі перемоги, обожненні Сталіна і замовчуванні злочинів власного режиму. Україна обрала інший шлях — шлях правди.
Визнання того, що війна почалася через змову двох тоталітарних режимів, що українці воювали не лише в Червоній армії, а й в УПА, що жертви були з обох боків, — це частина декомунізації і деколонізації свідомості. 8 травня дозволяє стояти в одному ряду з більшістю країн Європи і Сполученими Штатами, які відзначають Victory in Europe Day саме цього дня.
Сьогодні цей вибір має додатковий сенс. Росія використовує 9 травня як інструмент пропаганди і виправдання нової агресії. Україна відповідає гідністю і пам’яттю. Ми не заперечуємо перемогу над нацизмом. Ми просто відмовляємося святкувати її за сценарієм, написаним у Кремлі.
Поширені помилки у сприйнятті дня
Багато хто досі плутає акценти. Ось типові помилки, яких варто уникати.
- Вважати, що 8 травня — це «відмова від перемоги». Насправді це розширення поняття перемоги: перемога над злом, а не лише над конкретною армією.
- Сприймати день як політичну акцію проти Росії. Це день про всіх жертв, незалежно від національності і сторони конфлікту.
- Геройувати війну і романтизувати її. Війна завжди є трагедією, навіть якщо вона справедлива.
- Забувати про цивільних жертв і зосереджуватися лише на військових. Більшість загиблих в Україні — мирні люди.
- Порівнювати Другу світову і сучасну російсько-українську війну один до одного. Кожна війна має свій контекст, хоча уроки часто спільні.
Після списку варто додати: коли ми уникаємо цих помилок, день стає глибшим і чеснішим. Він перестає бути ідеологічним полем бою і повертається до свого справжнього сенсу — пам’яті про людей.
Практичний чек-лист для гідного вшанування
Щоб день не пройшов формально, можна скористатися простим списком.
- Прикріпити червоний мак до одягу або розмістити його вдома.
- Знайти інформацію про долю своїх родичів у роки війни (архіви, сімейні розповіді, електронні бази).
- Відвідати місцевий меморіал або могилу і покласти квіти.
- Поговорити з дітьми або онуками про те, чому пам’ять важлива.
- Підтримати ветеранів або родини загиблих — хоча б добрим словом чи допомогою.
- Уникати радянської символіки і мілітарної риторики.
Цей чек-лист не вимагає великих зусиль. Він допомагає зробити день особистим і змістовним.
FAQ: відповіді на найчастіші запитання
Чому в Україні більше не відзначають 9 травня як День перемоги?
Тому що з 2024 року єдиною державною датою стало 8 травня. 9 травня оголошено Днем Європи. Це частина свідомого відходу від радянських традицій і зближення з європейською практикою вшанування.
Чи є 8 травня вихідним днем?
Законом передбачено, що день стане неробочим після скасування воєнного стану. Поки триває війна, офіційний статус вихідного ще не набрав чинності.
Що означає гасло «Пам’ятаємо. Перемагаємо»?
Воно поєднує дві ідеї: обов’язок пам’ятати жертв і віру в те, що зло завжди зазнає поразки. Сьогодні це гасло звучить і як підтримка сучасних захисників України.
Чи можна носити мак не лише 8 травня?
Так. Мак — символ пам’яті про всіх загиблих у війнах. Багато хто носить його протягом травня або в інші дні скорботи.
Як пояснити дітям значення цього дня?
Через особисті історії. Розкажіть про прадіда чи прабабусю. Покажіть фото. Разом зробіть мак. Діти краще розуміють через емоції, а не через дати.
Чи відзначають цей день в інших країнах?
Так. У більшості країн Європи 8 травня — офіційний або пам’ятний день. ООН рекомендує відзначати його всім державам-членам.
Ключові інсайти
- День пам’яті та примирення — це свідомий вибір України на користь європейської культури пам’яті замість радянського культу перемоги.
- Червоний мак став потужним символом, який поєднує скорботу і надію, а також чітко відмежовує українську традицію від російської пропаганди.
- Втрати України у Другій світовій — понад вісім мільйонів людей — роблять цей день глибоко особистим для майже кожної родини.
- Перехід на 8 травня зміцнив національну ідентичність і показав, що Україна вміє переосмислювати свою історію без страху.
- У сучасних умовах день набуває додаткового сенсу: він нагадує, що боротьба зі злом триває, і що пам’ять — один із інструментів перемоги.
- Найкращий спосіб вшанувати дату — зробити її особистою: через родину, через мак, через розмову з наступним поколінням.
Пам’ять про Другу світову війну в Україні більше ніколи не буде такою, якою її нав’язували десятиліттями. Вона стала чеснішою, глибшою і ближчою до європейських цінностей. Коли ми прикріплюємо червоний мак, ми не лише згадуємо минуле. Ми підтверджуємо, що цінуємо мир і готові його захищати. І поки на землі ростуть маки, житиме і пам’ять про тих, хто віддав за цей мир життя.
About the Author
